— Я просто не розумію, — промимрив Корель, — вона не могла зникнути сама, вона ж не жива.
— Слухай, Корелю, ти мені голову не мороч. Або ти зараз же повернеш Сюзанну на місце, або ми розриваємо з тобою контракт з усіма, випливаючи ми з цього наслідками.
Корель, забувши про каву, яка вже майже википіла, побіг до монітора нетбуку. Він зайшов на сайт Інтернет-каналу, який третій рік поспіль транслював мелодраму з Сюзанною Міракал і побачив дивовижну картину…
Фільм транслювався, усі герої знаходились на місцях і вправно вимовляли завчені фрази, однак Сюзанни Міракал не було в жодному з епізодів. Замість неї в кадрі було… пусте місце.
«Це якийсь вірус», — подумав Корель і зв’язався з Інтернет-лікарями. Однак, його діагноз не підтвердився. Це був не вірус. Більше того — Сюзанну ніхто не викрадав. Вона, якщо вірити лікарям, сама добровільно пішла з інтернет-каналу. Але це неможливо! Сюзанна Міракал була лише намальованою картинкою. Вона ніяк, ніяк не могла ожити і кудись піти!!!
Це Корель спробував пояснити випусковому, а потім головному редактору каналу. Марно. Вони і слухати його не схотіли, просто тимчасово заморозили серіал, пригрозивши Корелю взагалі виключити його з ефіру, якщо він найближчим часом не поверне Сюзанну. І марно Корель намагався пояснити, що сталася справжня сенсація — ніколи не було нічого подібного — щоб намальована героїня полишила свою Інтернет-картину. Розшукати Сюзанну? Та Корель уяви не мав куди вона поділась.
Зрештою, він припинив прирікання з власниками каналу, пошкодував, що не застрахувався від подібного випадку, але хто ж міг подумати, що таке станеться і подався до квіткового магазину.
Ось тут на нього чекав другий удар. Продавчиня, зовні зовсім не схожа на його героїню запевняла, що вона і є Сюзанна Міракал.
— Сюзанна Міракал з реальності? — недовірливо запитав Корель.
— Так. Хочете водійське посвідчення покажу, паспорта, на жаль, з собою не маю. — дівчина почала ритися у маленькому бірюзовому клатчі, витягуючи з нього силу-силенну речей таких розмірів, що дивно було, як вони там вмістилися.
Врешті Сазанна Міракал перелопатила усю сумочку, дістала пластикову карточку зі своїм ім’ям та прізвищем і добродушно простягнула її Корелю.
Корель покрутив документ в руках, дивлячись на нього, чи то з підозрою, чи з недовірою і нічого не відповів.
— Ну, містер Корель, — заскімлила дівчина, — ви ніби не зраділи, що зустріли мене.
«Далебі, зрадієш тут, — подумав Корель, — одні неприємності від цієї Сюзанни».
Реальна Сюзанна Міракал була разюче не схожа на дівчину з серіалу — ні зовні, ні поведінкою. Та була висока пишногруда блондинка з блакитними очима і довгими ногами, ця — низенька, товстенька, мов колобок, коротко підстрижена і вифарбувана в руду. Сюзанна з серіалу поводилась манірно і зверхньо і кожному здавалось, буцімто, вона виявила і так забагато честі, заговоривши з тобою. Реальна ж Сазанна весь час метушилась, винувато усміхалась, говорила скоромовкою, ніби виправдовуючись за щось.
Проте, збіг таких рідковживаних імені і прізвища не міг не дивувати.
— М-да, — це було перше, що вимовив містер Корель після довгої мовчанки, — Але ви напевно змінили ім я, після того як був знятий мій нашумілий серіал.
— Ви жартуєте, — Сюзанна надула тонкі губки, — Мене так назвали задовго до того, як ви почали писати сценарій.
— Флюїди, — дивна річ. — мовив Корель.
— Що ви сказали? — перепитала Сюзанна.
— Та ні, нічого, це я сам до себе. — буркнув Корель, — Ми, знаєте, режисери, такі диваки, самі з собою розмовляємо.
— Я теж.
— Що, ви теж?
— Теж інколи сама з собою розмовляю. А знаєте що, давайте разом на ланч, у мене якраз обідня перерва, га?
І тут Корелю самий час було відмовитись. І це виглядало б природно, зустріч незапланована, а у такої зайнятої людини, як він, звісно ж інші плани, так, що вибачай, Сюзанно, хоч і звати тебе, як героїню мого серіалу… Натомість він несподівано сам для себе сказав:
— Гаразд. Куди підемо?
— В Макдональдс, це тут за рогом, — радісно повідомила Сюзанна.
Ну це вже не налазило ні на яку голову. Корель ніколи не ходив у людні дешеві фаст-фуди, він обідав лише у престижних ресторанах, де більшість столиків пустувало, і він міг в тиші працювати за нетбуком над новим сценарієм.
— Окей, ходімте, — сказав він, а підсвідомість прокричала йому: «Що ти робиш, дурню?!».
Вони вийшли з магазинчику. Сюзанна змінила вивіску «Відчинено» на «Зачинено» і повернула в дверях ключ.