Пішли довгою вузькою вулицею, на якій рядочком стояли дешеві любовні машини-автомати, з котрими за півсотні можна було позайматися коханням. Машини виглядали подертими, в деяких місцях з них позлазила фарба; проте до них стояли чималі черги — переважно беззубих дідів і прищавих школярів. Біля однієї такої машини навіть зчинився лемент: якийсь неголений беззубий дід, років 90, вимагав, аби його пропустили без черги, як ліквідатора авіааварії в Гончих псах. Діда ніхто пропускати не збирався і він марно тицяв посвідченням і нарікав, що може вмерти, так і не отримавши своєї порції насолоди.
Біля останньої в ряду машини інспектори чистоти проводили дезінфекцію.
Якийсь малолітка підбіг до Кореля і смикнув його за рукав:
— Дядя, дядя, дай десятку, на любов не вистачає!
Інший хлопчина, що стояв поруч, осмикнув друга:
— Не соромся, прийдемо в свято, коли будуть знижки.
Корель швидко відвернувся і прискорив ходу. Йому і ці черги і машини були огидні. Сюзанна поспішно задріботіла за ним.
В макдональдсі в час пік людей як мурах. Вони вистояли довжелезну чергу, Сюзанна взяла собі подвійний чізбургер, пиріг з вишнею, капучіно і морозиво. Корель замовив чай і салат з капусти.
— Візьміть собі ще щось, — напосідала Сюзанна, — Хіба ж цим можна найстися?
Проте сценарист залишився непохитним. Тримаючи таці поперед себе, вони пройшли в кінець їдальні і сіли за кутній столик. Атмосфера тиснула на Кореля і він думав: «Якого чорта я поперся в цю діру? Невже тільки через те, що цю дівку звати так, як героїню мого сценарію — подумаєш привід таскатися по всяким сумнівним закладам. До того ж вона недалека, це і сліпому видно. І що я за чоловік такий?»
Сюзанна, між тим, дискомфорту не відчувала. Вона наминала замовлене, аж за вухами лящало і ще й умудрялась при цьому розбірливо говорити.
— Скажи, — спитала вона з набитим ротом, — навіщо ти про мене написав?
Від несподіванки Король застиг з відкритим ротом:
— Я-а… писав не про тебе, я навіть не знав про твоє існування. Це збіг. Ви з моєю героїнею тезки.
— Якби ти тільки знав скільки в мене неприємностей через твій сценарій! — мовила дівчина серйозно.
— Справді? Вибач, я не хотів завдати тобі прикрощів.
— Скажімо відсилаю я резюме. Мені призначають співбесіду, я приходжу, а мені кажуть: «Ах, ви не Сюзанна Міракал. Я кажу: «Ні, я Сюзанна Міракал. А вони: ні, ні, ви не та Сюзанна Міракал. Ви нам не підходите». І так постійно, уявляєш?
— Який жах! — мовив Кароль, бо не мав уяви, що ще можна на таке відповісти.
— Я вже навіть вирішила писати в резюме Сазанна Міракал, а в дужках (не та). — дівчина голосно розсміялась.
Корель зітхнув, тепер у нього не залишилось ні найменших сумнівів, що тезка його героїні — тупенька. Принаймні, на першій зустріч, можна було б поговорити про щось розумніше?
— Але мене це вже так дістало, що я придумала свою версію наших стосунків.
— А у нас якісь стосунки? — здивовано запитав Корель.
— Я сказала, — продовжувала Сюзанна, не зважаючи на запитання Кореля, — що ти закохався в мене, а я не відповіла тобі взаємністю і ти вирішив назвати головну героїню моїм ім’ям.
Корель не відповів.
— Гарно я придумала, правда?
Але режисер схоже не поділяв думку своєї нової приятельки.
Він вже думав підвестися й піти, ніби у вбиральню і більше не повернутися, але тут Сюзанна випалила таке, що змусило його передумати.
— Вона сьогодні заходила до мене перед твоєю появою.
— Хто?
— Як хто? Сюзанна Міракал — віртуальна.
Між ними запала тиша.
— Зачекай. Ти щось плутаєш, — врешті промовив Корель здавлено. — Вона не могла заходити, адже вона не жива.
— Ти що мене за дурну маєш? Думаєш я не можу живу людину від мертвої відрізнити?
— Але ж її в природі не існує, вона була лише на екранах. Її намалювали дизайнери…
Сюзанна стенула плечима. Корель покусував губи:
— Що вона казала? Куди збиралася йти?! — нарешті запитав він.
— О, вона сказала, що ти деспот. Їй дуже не подобалось те, що ти змушував її робити на екрані і вона вирішила жити своїм життям.
Корель надовго задумався. Зрештою, чого тільки в світі не відбувається. Клоновані кози народжують козенят, роботи покінчують життя самогубством, вискакуючи на газову плиту. Чому б не припустити, що і його Сюзанна Міракал ожила?
— Гей, ти, я чула сам живеш, — повернула Кореля до реальності Сюзанна. — Коли від тебе пішла дружина?
— Десь так… років 6 тому. — у режисера раптом виникла потреба виговоритись. За ці 6 років скільки всього накопилось на душі, а він жодного разу так і не сходив до психолога.