Ніку й досі було невтямки, що Нава розуміла під коханням.
З новими стосунками він не поспішав.
Аж через 3 роки після втечі Нави в його житті з’явилася Ява. Вона була на рік від нього старша, розлучена, мала 3-річного сина. Цього разу знайомство відбулося через соцмережі. Ява смачно готувала і була до вподоби всім його друзям. Вона міцно вчепилася в Ніка і вже через три місяці вони побралися. Проте, вже за рік Ява зійшлась з дрібним фінансистом і попросила у Ніка офіційного розлучення. Нік не мав почуттів до Яви, її зрада нітрохи не зачепила його. Ява сама йому нав’язалась, зізналась в коханні, запропонувала одружитися, а потім розлучитися. Все це в розумінні Ніка виглядало так нелогічно, що він втратив будь-яку довіру до слів і вчинків жінок.
З часу їхнього розриву минуло 6 років, після того вони жодного разу не бачилися. Але, на період розлучення Ява цілком могла бути вагітна. Та вона навіть не намагалась йому про це сповістити, та й він, щоправда, не запитував. Можливо все було б інакше, якби через кілька місяців після їхнього розриву не сталася та злощасна аварія, після якої з пасажирів вижив лише він.
Нік не любив згадувати про аварію, бо, здавалося, що саме тоді він втратив себе. Хоча пояснити свої відчуття до пуття не міг. Саме відтоді він почав замислюватися над тим, що досі його не цікавило: раптом збагнув, що він — це не його одяг, квартира, автомобіль, і навіть не тіло; що все це до нього немає жодного стосунку. А те, що з ним відбувається у світі зовнішньому, аж ніяк не зачіпає світу внутрішнього. Йому видалося ніби його заполонили на Землі і насильно утримують; з’явилося нестримне бажання вирватись, але залишалась прив’язаність до світу речей і він продовжував терпіти ниючий смуток від втрат, поразок і програшів, які більше не викликали емоцій, а були лише порожніми словами. І все-таки він продовжував чіплятися за таке життя.
Не раз Нік запитував себе: що далі, після того, як все скінчиться? Однак, питання лишалося без відповіді. Відтепер навіть миті задоволення здавалися йому фальшивими, бо були зіпсовані гіркотою незрозумілості — для чого це все? Шукати відповідь у світі зовнішньому — марна трата часу. Ніку здавалося, що вся інформація, яка валиться на нього безперервним потоком брехлива, а радіо, телебачення, Інтернет лише задурюють мозок, відволікають від головного.
Часом він навіть шкодував, що не загинув у тій катастрофі. Але як не загинув, коли таки загинув. Після неї вже не був таким, як раніше. Змінилося все — від думок до світосприйняття. Незмінним лишилося, як не дивно лише тіло — неушкоджене, не подерте і цілком придатне для того, щоб далі волочити свій хрест. І тільки очі стали сльозитися на ультрафіолет. Відтоді він знімав сонцезахисні окуляри лише коли лягав спати. Оточуючі помічали його невеселі настрої і пов’язували це з пережитим стресом.
Хоча це не єдина дивовижа, яка відбулася в житті Ніка. Згодом сталося те, що остаточно його змінило, але про це не тепер.
План по викраденню Сувою реалізовано. Метушня, яка почала відбуватися у світі після його крадіжки переконала його, що викрадене — таки Сувій. Старійшини паралізовані. Їх релігія загине так швидко, як сходить сніг навесні. А що робити з Сувоєм він вирішить після перемовин з Хардроуном. Треба лише дочекатися умовленого дзвінка.
І він чекав. Проте марно. Ні тої ночі, ні наступного дня шеф розвідки не подзвонив. І тоді Нік сам набрав його номер. Відповіла, як не дивно, не секретарка.
Нік попросив офіс 213.
— Ви напевно помилилися, містере, у нас немає такого офісу. — сказали зі слухавки.
— Хіба це не Червоних Томатів, 46?
— Так, це саме ця адреса. Однак, у нас ніколи не було офісу 213.
— А містер Хадроун на місці?
— У нас ніколи не працював ніхто з таким прізвищем. У нас невеличкий сироїдний ресторанчик і я чудово знаю усіх співробітників.
Нік кинув слухавку і обхопив голову руками. Якщо це не розіграш — все знову повторилася: люди, яких він знав, зникали безслідно.
Але це був не розіграш і Нік пересвідчився в цьому наступного дня на власні очі. І височезну будівлю, і офіс 213, і містера Хадроуна, і секретарку, немов корова язиком злизала. І ніхто, абсолютно ніхто не пам’ятав, щоб по вулиці Червоних Томатів 46, колись було щось крім невеличкого ресторанчика…
— Погляньте вниз — мовила пророчиця до дівчини, махнувши рукою в бік вікна.
Дівчина глянула в прочинене вікно і одразу ж відсахнулась. Під вікном стояло з десяток абсолютно голих чоловіків.