— Ой, леле! Що вони там роблять?
— Про людське око — вони проходять медогляд обов’язковий для всіх хлопців, які досягнули 19-річного віку. Але насправді вони тут, щоб ви обрали когось із них собі на ніч. Але вони про це не здогадуються. — жінка хитро підморгнула.
Дівчина закусила губу:
— А це обов’язково?
— Без цього не можна. Кожна дівчина, що досягла Вашого віку повинна бодай раз побути з чоловіком — це частина обряду. До цього дня раса підготувала Вам подарунок. Вони від всього серця намагалися, обирали найкращих з кращих. Ваша відмова образить їх. Ну ж бо, будьте розумницею і оберіть собі того, хто до вподоби.
Дівчина ще раз визирнула у вікно. Але побачене як і вперше викликало в неї огиду.
— Не хочу нікого. Вони мені осоружні, — сказала, відвернувшись.
— Але ж Ви й перебірлива. Це ж найкращі з кращих, — мовила пророчиця.
— Можу уявити, яка тоді решта, — буркнула дівчина.
Пророчиця усміхнулась і собі визирнула у вікно. Було помітно, що їй приємно спостерігати за сценою, що там розігрувалася.
— Голі чоловіки виглядають смішно, вони не жінки, щоб бути привабливими. Але це не означає, що вони не вміють поводитися в ліжку.
Дівчина гмикнула:
— Як я взагалі можу обирати чоловіка, якщо навіть з ним не розмовляла.
— Навіщо Вам з ним розмовляти?
— А звідки я знаю — раптом він — дурень?
— Якби Ви прожила стільки як я — Ви б не сумнівалася в цьому.
Дівчина здивовано глянула на жінку.
— Тільки дурні жінки думають, що бувають розумні чоловіки. Єдиною чеснотою чоловіка можуть бути його статки. Але багатих ліпше сторонитися, бо через їхні витребеньки доводиться страждати все життя. Розумні обирають здорових і красивих і забувають про них одразу ж після того як візьмуть все, що з них можна взяти. Чоловік як келих з вином. Коли вино випите, келих більше не потрібен. А вино заповнює тебе і ти стаєш така ж мужня і сильна як чоловік, але не втрачаєш своєї жіночності. Сила і мужність — те чого не дала жінці природа — вона може взяти це лише в чоловіка.
— Однак я не можу обирати, — не вгавала дівчина. — Раптом мені не сподобається його голос.
— Для цього діла — голос не потрібен. Він взагалі може бути глухонімим.
— Тоді, — дівчина мить помовчала, ще раз глянула на натовп і навмання сказала — нехай буде отой білявий.
— Гарний вибір, — схвалила пророчиця. Я б, щоправда, вибрала отого чорнявого і русого і ще отого неголеного для гостріших відчуттів. Втім, білявий теж згодиться. Накажу, щоб його готували, він прийде до Вас цієї ночі.
— Зачекай! — дівчина вхопила пророчицю за руку. — Я зовсім не знаю що з ним робити.
— О дитя! — вигукнула пророчиця. — Все те, що робить нормальна жінка з чоловіком, коли закохана.
— Але я не закохана.
— Покладись на природу. Вона підкаже, — жінка підморгнула і вийшла.
Відтоді як дивна пластина опинився у Ніка, минуло два дні. Весь цей час спокою він не знав. Про сон тільки мріяв. Тепер він лише поперемінно відключав різні часини тіла, вводячи розслаблюючі ін’єкції для мускул. Проте пальці лівої, або правої руки завжди стискали пневмопістолет і одне око дивилося крізь скельце окулярів. Добре, що лівою частиною тіла він володів так само вправно, як і правою.
Нік ввімкнув комп’ютер, аби переглянути останні новини.
Лідери обох сект оголосили про викрадення цінних паперів, але про те, які саме документи викрадено змовчали.
Бойовики вчинили погром авіавокзалу. Якийсь ідіот прислав анонімне повідомлення в офіс ВСБістів. В ньому значилося, що на вокзалі сховано викрадений документ. ОРУТи прослухали телефон ВСБістів, прибули на вокзал першими і перевернули все догори дрином. Але нічого не знайшли. Ідіота вирахували, допитали і спровадили в психлікарню після чого він перетворився на бідолаху.
Нік посміхнувся від думки, що Орути з Всбістами так заметушилися. Хоч щось звеселяє… Він підійшов до міні бару, дістав пляшку білого вина, відкоркував її, наповнив бокал і повернувся у крісло. Без поспіху, до найдрібніших подробиць перебрав в пам’яті останні дні.
Знову згадалася дивна фраза жінки «ми вас догнали», потім незрозумілі слова малого.
«Та що ти, Ніку, справді, — заспокоїв він себе, — просто дитина почула якусь рекламу і повторила».
Плащ серед літа? Подумаєш диво…
І все ж лишалося те, що ніяк не пояснювалося — подібність очей хлопчика-близнюка і його, Ніка.
Вино вдарило в голову, напруження послабилося, згадалось дитинство. Життя чомусь йому пригадувалося не плавно, а ривками; окремі періоди він пам’ятав чітко, інші — не міг відтворити взагалі. Чи у всіх так? Треба буде якось запитати про це у Хардроуна, або Лена. Якщо звичайно випаде нагода. Ех, де то вони тепер? А де зараз Рен?