Він інстинктивно дістав з-під ліжка посох з срібним набалдашником і подався до дверей. Дивитися у вічко не став. Зовні одразу засічуть цей рух. Та й ворог не настільки дурний, щоб виставляти напроти вічка озброєних молодчиків. Швидше для приманки поставить якесь невинне ягня, а сам вискочить з ніші в коридорі щойно прочиняться двері.
Нік журливо покосився на вікно. Тікати через нього теж сенсу немає, якщо це бійці Всбістів, або Орутів, весь дім вже оточений. Не зрозуміло тільки чому не спрацювала сигналізація. Або він так міцно спав, або їм вдалося відключити її, хоча останнє — з розряду фантастики.
Зрештою двері доведеться відкривати. Він глянув на руку, що стискала Посох, як на останню свою надію; пальці побіліли від напруження. Ну, була не була, нечутно повернув ключ і різко штовхнув двері. Атаки не сталося. На порозі стояв поштовий кур’єр. Принаймні, про це свідчив його одяг — зелений жакет з лейбою «Post» і сині брюки-чинос.
Нік уважно роззирнувся довкола. Тиша і порожнеча.
— Пан Нік Арні?
Нік підозріло оглянув кур’єра. Який сенс тепер відпиратися? Якщо він не Нік Арні, то що робить в його оселі? Нік повільно хитнув головою. Кому було потрібно посилати до нього кур’єра ні світ ні зоря? І ніби у відповідь почув:
— Вас складно застати вдома. Кілька разів я лишав повідомлення вашим сусідам, вони вам не переказували?
Цього тільки бракувало. Нік пригадав своїх сусідів — токсикомана Яшку, горе-екстрасенса Свєтіка і гоміка Льовочку і поморщився.
— Вам кореспонденція, — продовжив кур’єр і протягнув білий конверт. Нік обережно взяв його і покрутив у руці, не відриваючи лівого ока від хлопця, а правого від коридору.
Конверт здавався невагомим. Цікаво, що там? Міні-бомба? Не схоже. Токсичний порошок? Може бути. Лист?… Але від кого?
Нік стримано кивнув головою і спробував прикрити двері. Але тут кур’єр проявив несподівану стійкість.
— Зачекайте, ви повинні розписатися.
Еге ж. Ще чого! Якийсь підступний вибрик, аби приспати увагу.
Нік хитнув головою, все ще очікуючи нападу.
— Це зайве, — мовив він.
— Ви маєте розписатися в бланку про доставку пошти, це обов’язкова умова.
— Надряпай там сам що-небудь, — буркнув Нік.
Маленькі очі кур’єра зробилися круглі і злі:
— Так не можна. — різко відповів він. — Це порушення.
«От придурок», — подумав Нік, бликнув з-під лоба на незваного гостя і потягнув ручку дверей на себе. Кур’єр, зовні спокійний і безневинний, раптом виявив настирливість і швидко вставив ногу у двері.
«Почалось», — пронеслось у голові у Ніка і він до болю стис посох.
— Одні неприємності від такої роботи, — бурмотів кур’єр, — клієнти не розписуються, фірма бланки не приймає і гроші не виплачує. Я що даремно пхався сюди?
— Чорт зна що, — вимовив Нік, — де розписатися?
Кур’єр тицьнув Ніку під носа електронний ваучер з голубими водяними знаками і електронну ручку. Нік лівою рукою взяв документ, при цьому ненароком зачепив пальцями долоню кур’єра і… (знову це дивне відчуття, ніби торкнувся порожнечі) розписався нігтем вказівного пальця. При цьому він не спускав очей з коридору.
Кур’єр від здивування відкрив рота; здається, він збирався щось спитати, проте Нік скористався з його подиву, миттю запхав бланк в поштову торбинку і причинив двері.
Замок клацнув, нарешті він залишився на самоті, покрутив у руках білий конверт без жодних розпізнавальних знаків, відкрив його, дістав охайно складений папірець, пробіг по ньому очима і відклав вбік.
Це був виклик до суду 7.12. цього року для надання свідчень про аварію зорельоту «Ф-13.14» поблизу Марсіанських гір, після якої ніхто з пасажирів, окрім нього не вцілів.
Повідомлення було написане на офіційному бланку — зверху шапка суду, знизу голографічний знак з печаткою та підписами. Все виглядало цілком правдоподібно.
Йти до суду Нік не збирався. Однак, нічого нового він сповістити не міг і в інстанції на кшталт такої волів не потикатися. Та й не до цього було йому тепер, настав час подумати про власну шкуру. Найперше що вартувало зробити — зникнути разом з Сувоєм.
Його погляд мимоволі ковзнув по листу, який він після прочитання перевернув донизу написаним і… холодний піт виступив у нього на скронях.
Дівчина відклала бутерброд з сиром і глянула за вікно.
«Принаймні, однією проблемою менше — не треба ні з ким спати, — подумала вона. — Ієгор все правильно зрозумів, сподіваюсь йому повірять. От коли б іще сновидіння розшифрувати… Але це — непросто».