Податись до шифрувальника снів вона не наважувалась, тут таке не віталося. В цьому світі були свої правила і Арніка намагалася їх дотримуватися.
Ні, до шифрувальника снів вона не піде, інша справа самогіпноз…
Арніка зітхнула. Сни… Сни і Спогади… Вони ніколи не давали їй Спокою… Вона не завжди розуміла, де закінчувались перші і починались другі. Між ними пролягла якась надтонка грань, виявити яку не завжди вдавалося. Вона жила снами і спогадами, вони були її роботою, захопленням, долею…
…І це в світі з такою величезною кількістю спокус і з новими технологіями, які дозволяють і життя до двохсот років продовжити, і дна Маріїнської впадини торкнутись і в Бермудський трикутник шубовснути і в глибини космосу пірнути (походити по Марсу, чи Венері, а потім вихвалятися перед друзями місячним камінцем, привезеним з туристичної мандрівки) — були б кошти… В цьому світі мало хто зважає на якісь там сни.
Бо що таке сон? Туманний проблиск підсвідомості; нереальність, яка здається справжньою, доки спиш. Але ж доки не спиш, реальність теж не походить на віртуальну. Арніка відчувала, що цей поділ не більше, ніж умовність. Десь є позначка, яка розділяє два світи і тому, хто стоїть за нею завжди здаватиметься, що справжнє життя з його боку.
Сни… ними мало хто тепер цікавиться, хіба що люди, які страждали від жахів.
Проте, жахи не становили проблеми. Їх можна було позбутися, ковтнувши перед сном антистрахін — пігулку від жахіть. Останнім часом ці таблетки заполонили ятки і продуктові магазини і активно розкуповувалися. До їх винаходу людство страждало від безсоння та депресій. Тепер достатньо було ковтнути одну — і жахіття змінювали інші сни.
Жовта пігулка обіцяла ніч мелодрами, зелена — фантастики, синя — ніч детективу, червона — еротики, чорна — бойовиків. Проте, вона ніколи не пила таких пігулок, адже бачила зовсім інші сни — хай вони не завжди приємні, але вони — ледве не єдина ниточка, що з’єднувала її з іншим світом. Тим, який більшість у цій Ері вважають вимислом. Але для неї він був набагато реальнішим, ніж цей, в якому доводилося жити. Можливо тому, що вона єдина серед них ще пам’ятала далеке минуле… як і те, що ніколи тут не народжувалась…
На звороті листа був недбало надряпане лише одне речення, але цього вистачило, аби Нік пополотнів. Неохайним почерком сповіщалося: «Найстарший провалиться під лід новий старий очолить світ.»
Це вже зовсім не походило на випадковість. Хтось свідомо намагається втовкмачити йому в голову цю фразу. Навіщо? Жарт? Розіграш? Засторога?
Нік покрутив конверт. Здається, його не розпаковували. Тоді, що? Схоже, напис зробили ще в суді. Але навіщо? В яку незрозумілу гру його втягнули?
Нік ще раз покрутив листа, почерк був настільки недбалим ніби речення писалося з величезним поспіхом. Хто міг утнути таку дурницю? Він визирнув у вікно — від кур’єра і сліду не лишилося. Бігати шукати його по вулицям, аби запитати, хто передав йому лист — тепер повне безглуздя та й що він скаже?
Але Нік відчував: між близнюком та кур’єром тісний зв'язок. Крім дивної фрази їх об’єднувало ще щось. До того ж, Нік не міг пояснити те відчуття… ніби він торкнувся порожнечі: тоді, у ліфт, і тепер біля дверей своєї оселі. Коли це сталося вперше, він подумав, що йому здалося, але тепер…
«Вони не зовсім люди», — мовив він пошепки і відчув як від цих слів у нього спітніли долоні.
Сів у крісло, відкинувся на його спинку і спробував заспокоїтись.
Чи не забагато загадок як для однієї людини?
«Гаразд, — врешті сказав сам до себе, — якщо хтось так наполегливо намагається втовкмачити мені цю фразу, він ще обов’язково з’явиться, у моєму житті. Лишається уважно стежити за подіями».
…Якби Арніка народилася з пробірки, це б нікого не здивувало. Вона б виросла звичайною дівчинкою. І доля у неї б склалася за звичним сценарієм, типовим для цієї Ери: ходила б у школу, кілька раз вийшла заміж, пережила б зраду чоловіка, розлучилася б, стала незалежною бізнесвумен, завела б дитину з пробірки, дочекалася б онуків звідти ж і спокійно переправилася б в інший світ.
Але Арніка з’явилася Нізвідки. І це було самим парадоксальним. Якби вона впала з неба, виросла з-під землі, сплелась з повітря — її появі обов’язково знайшли б пояснення фізики та біологи. Проте, з Арнікою було все так заплутано! Ніхто ніколи до неї не з’являвся Звідти і для всіх лишалося загадкою, що ж там, у тому Нізвідки?
Арніці і самій було невтямки, як вона опинилась у цьому світі. Втім, якщо подумати, нічого дивного в цьому немає, більшість дітей не пам’ятає, як прийшли в життя і змушені вірити на слово батькам.