Він замовив королівський кокос і папайю, закинув ногу на коліно і потопив погляд у сірій безодні. Безколірна пелена мжички зливалась з сірим океаном і вже не можна було збагнути де починається небо і де закінчується вода. Штормило, глухий гуркіт хвиль, що розбивались об скелі відлунював у стінах. Вода грізно рокотіла, неподалік лежала розламана дерев’яна огорожа, що відділяла територію готелю від пляжу.
Разом з королівським кокосом подали картатий плед.
— Давно негода? — запитав Нік англійською.
— Другий тиждень, пане, — мовила дівчина і чомусь засміялась; на вигляд їй було років 20.
— І довго протримається?
Дівчина повернулась в бік океану, ніби читаючи з нього прогноз, заворушила пухкими губами.
— Можливо тиждень, а може місяць.
— Відвідувачів мало?
Дівчина мить помовчала. Мабуть осмислюючи запитане, потім відповіла:
— За тиждень ви перший. — і додала, більш ствердно, ніж питально. — У вас тут важливі справи…
— Угу, — хитнув головою Нік, задумливо вдивляючись в холодні сріблясті хвилі.
— Лише дуже важливі справи можуть змусити людину приїхати сюди в таку негоду.
Нік пропустив повз вуха зауваження офіціантки і заглибився у власні думки. Хіба це негода! Ось на Ельбрусі взимку справді негода — мінус 50 і шквальний вітер із замерзлим снігом січе обличчя, хто таке витримає?! Тільки цим дівчатам марно про це розповідати, однак, не зрозуміють, вони то і снігу не бачили.
— Я тут вдруге, — повільно мовив Нік.
Дівчина хитнула головою. Але це був жест вихованості, який анічогісінько не означав.
Нік зітхнув: «Знала б ти подробиці цієї історії, не була б така спокійна».
Справи у нього були справді важливі і відкладати їх він не збирався. Саме тут і тепер, потягуючи кокосове молоко, він вирішить їх. Або не вирішить ніколи.
— Ви мене не пам’ятаєте? — запитав він офіціантку.
Сам він одразу впізнав її, навіть ім’я згадав — Лейла.
Дівчина похитала головою.
— Але ж ви нікого не запам’ятовуєте. В сезон у вас тут стільки відвідувачів, — в його голосі досі спокійному і стриманому зазвучали нотки безнадії.
Дівчина не стала заперечувати. Вона стояла нерухомо і її волосся розвівалося на вітрі як в уповільнених кадрах кінострічки.
— Лейла, здається так вас звати, — мовив він.
Дівчина хитнула головою ані трохи не подивована. Обличчя її лишалося серйозним і лише кутики очей сміялися.
— Але ж ви ведете облік відвідувачів? Чи не так? — запитав він.
— Звичайно. Це обов’язкова умова поселення. Ми реєструємо усіх відвідувачів по документам. І паспортні дані заносимо в книгу на випадок якщо відвідувач знаходиться у міжнародному розшуку і дані вимагатиме поліція…
На якусь мить Нік замилувався її англійською.
— Лейла, — мовив він якомога довірливішим тоном. — Мені дуже потрібно перевірити одну інформацію про людей, які проживали тут півроку тому.
— Але ж пане, — дівчина запнулась. — Ця інформація конфіденційна. Лише на вимогу поліції…
— Прошу вас, Лейло, — мовив Нік лагідно. — У мене в сумці папірець з іменами та прізвищами, датами проживання та номером кімнати. В папірці 500 євро. Зараз ваша подруга на нас не дивиться. Я витягну його і подам вам, а ви вирішите, що робити далі.
Нік закінчив інструктаж і зробив все точно так, як казав. Він не помилився у своїх розрахунках.
— Півроку не такий довгий час. Думаю журнал реєстрації ще не відправили в архів, — мовила Лейла, ховаючи папірець в кишеню. Я зроблю все можливе.
— Але якщо раптом номер кімнати змінився, або їх помилково вписали в іншу…
— Я зрозуміла. Зачекайте тут, або краще… пройдіть в номер, — і дівчина пішла, залишивши його наодинці зі своїми роздумами.
Нік тужливо проводжав її постать, аж доки вона не зникла за дверима корпусу.
«Добре що тут ще діють ці неписані закони, які люди називають хабарництвом», — подумав він; а океан у відповідь на його думки грізно зарокотів і вітер приніс до кав’ярні кілька крижаних крапель.
«Чудово було б зараз випити абсенту, — подумав Нік, — але тут його не має. Краще, якщо стане геть холодно — замовлю чаю; каву однак вони роблять паскудну».
За годину дівчина повернулась. Нік так заглибився у власні думки, що не помітив як вона підійшла.
— Пане, — погукала вона його. — Я перевірила журнали.
Нік подався вперед «І?» — говорив весь його вираз.