Врешті я спинив таксі і попрохав довезти мене до аеропорту. Пощастило лише з третьої спроби. Два попередні водії тицяли пальцями в небо і хитали головами. Дорогою я ще раз набрав братів телефон — результат той самий. Я міркував так: «Рен знає про час відправлення літака, у нього є квиток і напевно він вже в аеропорту, або ось-ось буде там».
Проте в аеропорту брата не виявилося, рейс наш через негоду відклали на 2 години. Я панікував, звернувся до співробітників літовища і ми разом відстежили кожного пасажира, що сідав на літак. Але Рена серед них не виявилося.
Я був шокований, в голові роїлось сотні думок. Я відмовився від польоту, здав квиток і заявив про братове зникнення в поліцію. Два дні доки тривали пошуки я вештався аеропортом, як неприкаяний і всіх дістав.
Співробітники літовища мене просили не нервувати і запевняли що Рена ось-ось знайдуть, що це якесь прикре непорозуміння, що я можу безкоштовно жити в транзитному готелі доки його розшукують, але я їм не довіряв. У цій країні все робиться так повільно!
Пошуки не дали жодних результатів. Ні цього дня, ні наступного, ні через день — жодних новин про Рена. Зрештою мене таки вмовили полетіти додому. Не маючи ні найменшої уяви, що робити далі я підіймався трапом літака.
Опинившись на батьківщині, я одразу ж розпочав пошуки турфірми, яка продала нам квитки. Однак, її, за вказаною адресою, не виявилося.
В цьому не було б нічого дивного, адже турфірми зникають як і з’являються, мов гриби після дощу, але у всіх доступних мені документах значилося, що за такою адресою ніколи не було турфірми, що вже рік тут знаходився бутік брендовго одягу, до цього знаходився продуктовий магазин, а ще раніше ательє… Словом зачепиться ні за що.
Я подався до офісу, де працював Рен і запитав у секретарки чи немає від нього якихось повідомлень. А вона відповіла, що не знає про кого йдеться. Чорт зна що! На роботі Рена кожна собака знала. Можливо за час його відпустки змінили секретарку? Я не відступив і записався на прийом до директора фірми пана Ропопоскі, про якого Рен мені багато розповідав. Але пан Ропопоскі підтвердив слова секретарки — на його фірмі мій брат ніколи не працював. Що ж це виходить? Не міг же Рен приховувати від мене своє справжнє місце роботи?! Та й навіщо? Я вирішив, що Ропопоскі спільник викрадачів мого брата.
Геть збитий з пантелику, я зв’язався з останньою подружкою Рена — Тоді Лізеблой. Вже хто хто, а Тоді не могла не знати брата — вони зустрічалися 8 місяців! Я чудово пам’ятав, де вона живе, бо ми з Реном гостювали у неї кілька раз. Я йшов до неї, як до останньої надії, не звихнувся ж я врешті-решт!
Тоді я зустрів біля будинку з коляскою, в якій спало немовля. Моя розмова з нею не увінчалась успіхом. Вона заявила, що бачить мене вперше. Коли ж я став говорити про Рена, злякалась і так різко замотала головою, що мені здалося — вона зараз відірветься.
Тоді запевняла, що ніякого Рена ніколи не знала і вже 7 місяців як заміжня, чоловік її працює менеджером місцевого готелю, і вона два тижні тому від нього народила сина. Я вирішив, що Тоді крутила роман одночасно з Реном і тим менеджером і навіть приховала від брата своє одруження. Тепер вона злякалась, що я розповім усе її чоловіку і ні за що не зізнається, що знала Рена.
Ще кілька тижнів я був у повній безпорадності і не мав уяви, що робити далі. Я слухав радіо, дивився новини, читав газети в надії дізнатись хоч щось про брата, або про подібні випадки в житті інших людей. Але все було марно. Хтось викрав Рена, ліквідував усі сліди його існування та ще й залякав усіх, хто його знав.
До речі, про паспорт. Вперше після подорожі я взяв його до рук десь за тиждень і тоді ж виявив, що віза Цейлону, поставлена на кордоні — зникла. Сторінка, на якій вона стояла була чистою. На решті ж сторінок стояли візи усіх країн, де я бував раніше.
Мабуть будь-хто на моєму місці засумнівався б в реальності існування Рена. Але тільки не я. Чим сильніше мені намагалися втовкмачити, що його не було, тим міцнішало моє переконання в протилежному.
Нарешті я наважився на Вчинок. Я поїхав в Городніцу, де жила моя мати. Наші стосунки відзначались напруженістю. Вона завжди була норовлива, а з часом стала навіть істерична.