На якусь мить пророчиця замислилась.
— В жодному писанні, в жодній історичній книзі не зустрічала нічого подібного, лише…
— Лише?…
— Був такий фантаст Еріко Окіре. Посередній письменник, у нього є оповідання «Містерія». От там головна героїня мала сірого кота. Але це ж фантастика.
— Невже?
— Прошу.
— А-а, нічого, це я так. Сама до себе, — зітхнула Арніка. — Він живий?
— Еріко Окіре? — перепитала пророчиця, — Ні, помер минулої ночі.
— Минулої ночі? — зойкнула Арніка.
— Так.
— Це ж треба. Від чого?
— Зупинка серця.
— Шкода.
— Вибачте не розчула, що ви сказали?
— Шкода бідолаху. Можеш дістати мені його книгу?
— Без проблем.
Арніка вмовкла і довго дивилась на горизонт. Пророчиця вклякла і теж дивилася в той бік. Арніка зрозуміла, що вона не відступиться від розмови, зітхнула і повернулась до неї.
— Ти хотіла про щось говорити.
— Так, Ваша святосте, якщо дозволите.
Арніка ледь хитнула головою.
— Хотіла говорити про прибульця, який днями з’явився в наших землях. Він примандрував сюди з сусідньої Ери Водолія.
Від цих слів Арніка здригнулась… хоча і готувалась до розмови саме на цю тему.
«Їй вже відомо, — пронеслось у Арніки в голові. — напевно моя опіка, що мала зробити його непомітним виявилася надто слабкою».
— Прибулець? — запитала вона якомога спокійніше. — Хто він?
— Він називає себе Нік. — Але його ім’я нічого не означає. Можливо це одне з сотні його імен.
— Для чого він тут? Що йому потрібно?
— Він тут транзитом, спинився, аби перепочити. Куди попрямує далі — ніхто не знає. Щось лихе відчувається в цьому подорожньому.
— Ти перебільшуєш. Мені видається просто мандрівник.
— Прості мандрівники з такої далі до нас не приходять.
— Можливо мені варто з ним зустрітися?
Пророчиця похитала головою.
— Боронь Боже, вам не личить. Та й не думаю, що він скаже Вам правду. Можливо він і невинний мандрівник, але що, коли затіяв лихе? Від нашої Ери не так далеко до Електронного Раю. Може саме туди він і прямує?
— Що ти кажеш, жодному живому не увійти до Раю, — мовила Арніка і спохватившись, що відповіла надто емоційно, збайдужіло глянула пророчиці в очі.
Жінка відвела погляд:
— Це незвичайний чоловік, — мовила вона, — і в появі його тут є щось містичне.
— Не перебільшуй.
— Є ще дещо.
— Що саме, пророчице?
— Наші системи спостереження не одразу його помітили. Він жив тут близько тижня під чиїмось прикриттям. Отже: він під покровом якоїсь сили.
Всередині у Арніки все стислось.
— Зачекай, він з іншої Ери. Можливо їхні технічні досягнення роблять їх невидимими для інших?
— Ні, — пророчиця похитала головою. — Я вловила цю силу, вона божественна.
Арніка повела плечима. Невже вона здогадалася? Що ж тепер?
— Під чиїм же він покровом?
Пророчиця уважно дивилась на дівчину.
— Я не багато знаю про устрій світу. Але дещо більше від простих смертних. У світі багато різних сил, не всі божества білі, не всі гуманні.
— Що ж нам робити?
Пророчиця помовчала, потім мовила з притиском:
— Накажіть знищити його як такого, що загрожує світобудові.
— Знищити? — зойкнула Арінка, — Але як… Хіба він у чомусь винен?
— Ми не знаємо його планів. Якщо він дістанеться до Раю і змінить світовий устрій, це питання більше не постане. Правда завжди на боці переможця.
— А якщо цей Нік виконує божественну місію? Ти ж сама казала — ми не знаємо, яка сила йому покровительствує.
— Це правда. — зітхнула пророчиця. — Але сила цього божества подібна до вашої. Якщо ми йому перешкоджатимемо, воно піде на контакт з Вами, от тоді ми і довідаємось — під чиїм він покровом.
Пророчиця мить помовчала, але помітивши, що Арніка не відповідає, продовжила:
— Краще буде, якщо цей Нік забереться звідси якнайшвидше, доки його появу ніхто не пов’язав з кінцем світу. Пам’ятаєте, в нашому останньому передбаченні мовлено, що кінцю передуватиме поява дивака.
Арніка пригадала і передбачення і те, що саме пророчиця запропонувала таке уточнення. Чи випадково? Вона не відповіла, лише повела плечима. Це означало, що розмова закінчена. Пророчиця низько схилилась і пішла собі, залишивши дівчину наодинці зі своїми думками.
Ще здаля вона запримітила його самотню постать на Пагорбі Прощення. Над ним шатром розкинулося зоряне небо і сам він видавався якоюсь мерехтливою зіркою серед просторів космосу. Арніка наблизилась до нього впритул і пошепки покликала.