Він довго блукав запущеним садом, однак ніхто не потрапляв йому на очі.
«Невже ніхто в жодній з ер так і не заслужив Раю? — думав він. — Дивина».
Зрештою мандрівник набрів на ефірну істоту з крилами, яка цілком могла бути мешканцем Раю.
Істота в окулярах з товстими скельцями сиділа під грушею і читала електронну книгу. Побачивши відвідувача, неабияк зраділа, підвелась, застрибала і привітно заусміхалась.
— Перший гість за скільки-то століть! Хвала небесам! Мабуть стомився з дороги, може чогось бажаєш? О, я забув представитись — Херувим Єфросиній, наглядач Раю.
Нік остовпіло дивився на Херувима. Херувим на Ніка. Обоє мовчали.
— Це справді Рай? — нарешті запитав Нік і подумав, що за все життя не запитував нічого безглуздішого.
— Він самий. А що, не схожий? — винувато мовив Херувим.
Нік не мав уяви, на що має бути схожий Рай, тому відповів перше, що спало на думку:
— Не знав, що Рай знаходить в Ері Тільця.
— Це перша Ера і остання, найближча, до обійстя Сили. — Херувим шанобливо прикрив очі і склав долоні човником. — З неї все почалося і до неї все повернеться. Іншому не бути.
— Отже, головний комп’ютер треба шукати поза межами Раю, — прошепотів Нік.
— Ти щось сказав? — перепитав Херувим.
Нік похитав головою:
— Чому ж так довго сюди ніхто не заходив?
— Не знаю з чого й почати. Та ти сідай не стій — трава тепла — не застудишся. — забідкався Фроня. — Розумієш, з самого початку вимоги до кандидатів були зависокі. Я одразу це казав, але мене тут ніхто слухає. — Фроня надув губи і продовжував. — Потім вимоги послабили, дозволили грішити, але каятися — щиро і з вірою. Так було треба — інакше — ніхто не мав би шансів потрапити сюди. Але це мало що змінило.
— Чому? — здивувався Нік.
— А ти не розумієш? От наприклад: підходить фанатичний віруючий до брами, читає напис і одразу згадує усі свої провини і думає, що він ще не достатньо очистився і проходить повз.
Маловіри теж рай оминають, бо думають, що ніхто в такі місця задарма не впускає.
А злодії, прочитавши цей напис — тікають якнайдалі, бо бояться, що зібрання віруючих заходиться їх наставляти на шлях праведний.
Лишалась надія на атеїстів, але ті як вгледять напис — вигукують «от лохотрон, і за кого вони нас мають!» і йдуть геть.
От і вийшло, що Рай пустує. А роботи тут непочатий край! Ти тільки поглянь, хіба ж я сам з усім впораюсь?! І дерева підстригти, і траву покосити і замулені струмки почистить…
Тому в Раю безлад, зате в пеклі лад! Там стільки люду, що їм не знаходять роботи і відправляють у відпустки за власний рахунок. А новоприбулих реєструють в центрі зайнятості і ті роками чекають, доки хтось з грішників не виправиться і не звільнить для них місце. А в мене рук не вистачає. Несправедливо! — надув губи Херувим. — Я то гадав: мені пощастило, що я наглядаю за Раєм. А воно виявилося не зовсім так. В пекло — доступ вільний, туди ніхто зайти не посоромиться.
Зовсім інша справа — Рай. Не знаю вже, що й діяти. Тепер освоюю книгу по успішному управлінню і менеджменту. Мабуть скоро стану на воротах і буду зазивати подорожніх. Казатиму, що сьогодні акція — кожному, хто зайде — спишуться одразу два смертні гріхи. Як гадаєш, подіє?
Нік стенув плечима, раптом дещо пригадав і мовив:
— Хтось таки та приходив сюди, навіть зовсім нещодавно. Я бачив сліди людських ніг на піску.
— А-а, — махнув Херувим крилом, — то діти з племені диких маврів, яке живе в трьох кілометрах звідсіля. Вони часто навідуються в сад. Збирають яблука та груші й несуть їх родичам. Інші смертні сюди не доходять.
— Ці плоди священні, чи не так?
— Звичайно. — Херувим випнув груди і з виразом знавця мовив, — Адже вони зміцнюють імунітет. Маври, які їх їдять живуть по 500–600 років.
— А потім?
— Потім з ними стається те, що й з усіма.
— І вони стають як Боги?
— Що ти маєш на увазі?
— Вони стають подібні до Бога?
— А, ти про це, — махнув крилом Херувим, — Я не знаю, я ніколи не бачив Бога.
— Хіба не він приставив тебе охороняти сад?
— Мене про це попросили Троє. Але не охороняти, як ти висловився, а наглядати, підтримувати порядок.
— Троє? Хто ці Троє?
— Троє вони і є Троє.
— І що в Рай завжди можна було зайти так вільно? — запитав Нік.
— Звичайно. А що тебе дивує?
— І можна було їсти плоди з усіх дерев?
— Так.
— Так таки й з усіх?
— Якщо ти маєш на увазі дерево пізнання Добра і Зла, то з нього краще було б не їсти, бо воно викликало щось подібне до галюцинацій.