— Як це? — здивувався Нік.
— А так: з’їси яблучко і ніби щось знаєш, але що знаєш — не розумієш.
— Всі ці яблука ксерокопії головного, того, в якому закодована інформація: про світ, його будову і ціль створення, так? — запитав Нік.
— А ти багато знаєш, — мовив Херувим, — можливо навіть занадто.
— Саме через з’їдену ксерокопію Адама і Єву вигнали з Раю, чи не так?
— Що ти, що ти, — замахав крилом Херувим, — Ніхто нікого не виганяв, вони самі пішли. Троє навіть просили їх залишитися, але вони не схотіли.
— Що ж виходить, вони з’їли галюциногенне яблучко, перед ними з’явилось видіння і вони залишили сад?
— Щось подібне до цього. Вони стали носіями знань, але не могли їх осягнути, прочитати…
— Чому?
— Для цього потрібно було встановити контакт з Деревом Життя, яке на той час напряму з’єднувалось з головним планшетом, що в місці Сили. Але воно їх не зацікавило.
— Що ж з цим деревом нині?
Херувим винувато опустив довгі густі вії:
— Я не зміг його врятувати. Хоча і обприскував мідним купоросом і ще багатьма новомодними штукенціями — нічого не допомогло.
— Зрозуміло, — зітхнув Нік, — А що з людьми, що сталося з ними?
— Після того, як вони скуштували яблуко, частина інформації їм відкрилась у вигляді галюцинацій і вони покинули Рай. Зрештою скільки можна було їм сидіти на одному місці? Століття минуло, а довкола нічого не змінювалося.
— Століття?
— Звісно, первісні люди жили довше, ніж сучасні. Але і їм була властива цікавість. Їм хотілося побачити, що відбувається за брамою Раю. Тим паче, що скуштувавши плід, вони довідались про інші світи і планети, про моря, гори, океани, острови, атоли, зорі, галактики і про двоногих істот, що вільно подорожували всесвітом.
— Зачекай, — вигукнув Нік спантеличено, — яких істот? Настільки я пам’ятаю, на початку їх було лише двоє — Адам та Єва.
— Але ж світ існував задовго до них. І задовго до них розумні істоти населяли ери і вже на той час розвиток окремих сягнув такого рівня, що вони могли вільно мандрувати міжзоряним простором.
— Ти про технічний прогрес?
— Я про телепортацію. Але це не головне. Розумієш, коли ті двоє довідались про будову Всесвіту, їм закортіло все побачити на власні очі і вони вирушили назустріч пригодам.
— І що ж, вони вийшли на контакт з розумними істотами, які населяли землю?
Херувим зітхнув.
— Боюсь, що ні. Інакше їм не довелося б поневірятися так довго. Сам я про їхнє життя знаю мало, але ваші літописи напевно зберегли чимало переказів.
— І все ж таки дивно, що вони не перетнулися.
Херувим стенув плечима.
— Кажу ж тобі: скуштувавши яблуко, вони отримали лише дещицю знань. Вони не мали уяви про багатовимірність простору, про паралельні ери, про те, заради чого створений світ… А розумні істоти, що населяли інші виміри мабуть не знайшли в них нічого цікавого, отже, контакту і не сталося.
— Думаю, Адам і Єва вирішили, що їх розвели, — підсумував Нік.
— А дорогу назад без компасу, карти, жодних засобів для пересування і будь-яких орієнтирів їм і справді знайти було нереально. Та ще й спитати ні в кого. — підхопив Херувим. — Щоправда, після їхньої витівки за наказом Трьох біля Раю возвели не обпікаючі вогняні ворота і поставили нетліючий факел. Сяйво від цих предметів розтікалось на сотні світлових років. Троє сподівались, що воно вабитиме людей і цікавість зрештою приведе їх під стіни Раю. Але сталося не так як гадалося. Люди злякались, що вогонь спопелить їх і почали ще більше сторонитися Раю. Так з’явилась легенда про його неприступність.
Нік закрив очі і надовго замислився. Почуте настільки суперечило його знанням, що він розгубився. Одне він збагнув: світ ніколи не розкриває всі свої таємниці, уявлення про справедливість можуть бути помилковими, а сприйняття наслідків як кари лише — ознака невисокого рівня розвитку.
Частина 3
Коли Севен, перша і найпрудкіша помічниця Срібного, нарешті поминула усі охоронні системи і опинилася перед босом, той якраз цідив золотистий чай найвищого ґатунку, зібраний на плантаціях Цейлону.
— О, Севнен, нарешті, — мовив він артистично, — голубко, налий собі чаю. — зі свіжого врожаю, вчора доставили спецрейсом. Спробуй — не пошкодуєш такий букет, а аромат…
— Скажіть від кого увесь цей захист? — перейшла у наступ Севен. І її блакитні очі спалахнули холодним сяйвом. — Ви мене в чомусь підозрюєте?
— Облиш, квітко моя, — гортанно проспівав Срібний. — Місце сили — секретний об’єкт. Сюди не може ступити нога жодного нашого ворога — його просто знищить енергетичний розряд.