— І Нек теж?
— Нек? Він завжди керувався своїми переконаннями. Він вирішив, що вповноважений засуджувати зло — теракти, війни, смерті. Він намагався викорінити ненависть, не збагнувши, щойно вона зникне — щезне і сам світ. Такою була його залежність. Я знаю, ви поділяли його погляди, Лі, але добро не завжди добро, а зло інколи виправдане.
— ??
— Наприклад, коли автомобіль збиває юнака, який у майбутньому став би кілером, він рятує від травм його психіку, хоча і перетворює його на фізичного каліку…
Коли довго фокусуєш погляд на засніженій шапці гір, здається, вона зовсім поруч. Але це омана, викривлене зображення дійсності на хвору сітківку ока.
Насправді до підніжжя з десяток кілометрів. Коли ж наближаєшся, гора віддаляється. Радарус рухома гора, скільки не йди до неї, однак не досягнеш схилу. Про феномен Радарусу багато написано у всесвітній географії. Дехто гадає, що саме це скляна гора — резиденція Бога, запорошена зверху снігом. Проте, тобі зручніше думати, що це витвір Ілюзіоністів. Яка-небудь комп’ютерна графіка, візуальна реальність якої створюється грою світла й тіней.
З висоти пташиного польоту Радарус розгледіти неможливо, але коли потрапляєш на материк — присутність гори стає очевидною. Якщо дивитися на Радарус по черзі — то правим то лівим оком — контури її розмиваються, а потім майже стираються. Це нагадує намальовану аквареллю картину, що потрапила під дощ. За мить вибудуваний за конкретними законами і правилами світ, перетворюється на хаос. І тепер в абстракції розмитих фарб, кожен бачить витвір власної уяви; те, що малюють його фантазія і спогади. Адже спогади завжди впливають на уяву, навіть якщо ви їх призабули… Барви спливають з картини і вливаються в життя.
Кілька раз Людина в масці намагався говорити з Гаврилом про Радарус. Але скільки б контролер не фокусував погляд на шапці гір і не закривав поперемінно очі — нічого не бачив, або не зізнавався. Гаврило казав, що добряче підсліпуватий і тому, з якого кута не гляне на гору, не бачить нічого крім… Гори.
Гаврило фанатично вірить, що в Радарусі живе Мардук, а все, що ввижається Людині в масці, його лякає і він хреститься. Що ж, хай собі. Напевно через фанатизм, а не через підсліпуватість Гаврило не помічає, що гора несправжня, не зважаючи на її візуальну матеріальність.
Якось Людина в масці спробував заговорити з Гаврилом про те, що бачили на верхівці гори двоє його попередників — ув’ язнені федеративний терорист Маурикій і хакер Сізіф. Гаврило усіляко відкараскувався від цієї теми, але зрештою розколовся:
— Ті двоє як і ти вважали гору нереальною. — мовив він пошепки і перехрестився. — Скажи, будь ласкавий, що може бути справжнішим від Мардука? Може ти, якого він створив? Ви всі троє божевільні, хоча вам і відомі закони фізики, алхімії, генної інженерії і електронного потоку інформації. Але трапляються і розумні божевільні. Ти думаєш, якщо начитався усіляких книжок, то став крутішим за Мардука? А ти створи такий світ як він, здійсни такий справедливий суд як він.
Ну, щодо справедливості його суду, Людина в масці з Гаврилом посперечався б. Наприклад, була б його воля, затійники світових війн поплатилися б за злочини ще за життя…
— Материк вічної мерзлоти вас звів з глузду. Що бачили ті двоє, питаєш? Та що вони могли бачити? Сізіфу ввижався на горі якийсь його ворог. Він бився з ним за правилами дзюдо, карате, кун фу. Він постійно перемагав противника, а той знову підводився і все починалося спочатку. А Маурікій бачив савану. Він казав, що на вершечку гори сновигають леопарди, зебри і носороги. Ще він бачив жирафу. Хіба не безглуздя на засніженій горі бачити звірів з савани?
Гаврило замовк. Людина в масці дослухався до свого внутрішнього голосу: «Ні, це не безглуздя. Хіба ти бачиш не те саме? Маурікій бачив савану, тому що вона лишила найяскравіший відблиск у його пам’яті. Так як в твоїй Анаконда, котра вжалила тебе в Африці, коли ти був хранителем храму, так як яструб, що виклював тобі око, коли ти був російським мисливцем, і як ягуар, що роздер твою сім’ю в одному з в’єтнамських зоопарків — ось чому ти бачиш саме їх. І ти поволі починаєш усвідомлюєш неможливість і абсурдність того, що бачиш, точніше того, що змушує тебе бачити твій страх. Як?