— Тоді навіщо все це?
— Ці перевірки — банальна формальність. Вони були встановлені ще до мого намісництва, аби відмінити їх потрібно рішення Трьох. Ти ж знаєш як складно мені домовитися з братами. Нехай вже лишається все як є.
— Коли так, то чи вкрай потрібно було кликати мене сюди? Могли б зустрітись в менш засекреченому місці… — невдоволено буркнула Севен.
— Тобі дуже пощастило, Севен, сюди втрапляють одиниці. Тут святая святих. Звідси, з лабораторії, здійснюється управління всіма ерами. І зараз ми з тобою тут лише удвох — запам’ятай цю мить.
Дівчина скривилась. Вона ненавиділа пафос.
— Для чого Ви забрались в цю лабораторію? Хочете змінити хід історії в котрійсь з ер?
— Севен, ти мене маєш за самодура? Навіщо мені щось змінювати? Найцікавіше в історії — імпровізація.
Севен хмикнула.
— Доки в історії не з’явиться хтось могутніший за Вас.
— Хто може бути могутніший за Нас, Севен, — спитав він вкрадливо, — ти знаєш щось, чого не знаю я?
— Та ні, це були філософські роздуми вголос.
— Лише тут, Севен, лише тут я поза зоною досяжності моїх надокучливих братів. Вони, щоправда, теж мають доступ в лабораторію, але не думаю, що комусь із них спаде на думку… — Срібний примружився.
— Отже, Ви ховаєтесь від ваших братів.
— Я ні від кого не переховуюсь, Севен. — вдавано розсердився Срібний. — Хіба я схожий на дитину, що грається в піжмурки? Хочу лише поговорити з тобою наодинці про подорож нашого героя — Ніка Арні. Чи ти може подумала, що я запропоную тобі щось інтимніше. Ха-ха-ха…
Севен скривилась так, немовби ковтнула нерозведеного лимонного соку.
— Нік, ось хто вас турбує.
— Скажи мені, пташко моя, чому я не міг розшукати його ні в Ері Водолія, ні в Ері Риб, ні в інших, ближчих до лабораторії ерах, коли він був там? Адже у віртуалці ніщо не може сховатися, а йому це вдавалося. В чому тут секрет?
— В окулярах.
Нік відчув, як його підхопила потужна хвиля, повітря довкола наелектризувалось, заколивалося і Ера Тільця з воротами Раю зникла мов міраж у пустелі. Світ потьмянів і він, крутячись і перекидаючись, пірнув у щось в’язке і тепле. Його падіння тривало кілька космічних хвилин, але за цей час встигло спалахнути і погаснути кількасот зірок в найближчій галактиці, зародитись і зникнути розумне життя на кількох планетах…
…Воно було стального кольору і формою нагадувало яйце, висіло в темно-синьому повітрі і повільно коливалась, немов дихало.
«Місце сили, з якого все почалося і в яке все повернеться» — майнуло в голові у Ніка.
Він озирнувся, але жодних вказівних написів, як то було на воротах Раю, не запримітив. Якусь мить дослухався до звуків, вдивлявся в кольори навколо, зрештою наблизився до нового об’єкту. Двері станції повільно прочинились і Нік переступив поріг…
Вся система охорони — з півсотнею машин наставила на нього зброю. Нік насторожився і з півхвилини мовчки дивився на роботів-автоматів. Боротьба не мала сенсу. До того ж, він не знав які з фізичних законів, що діють на землі, працюють на цій станції. Він не мав ні найменшої уяви, що робити далі, в голові — повний безлад. Але ось всі думки раптом зникли; і лише одна фраза чітко запульсувала в свідомості.
— …Провалиться під лід новий старий очолить світ. — мовив він, дивлячись на охоронців.
Кругла металічна машина з півсотнею щупалець, очевидно керівник охоронного штабу, викотилась наперед і, вивчаюче глянула на Ніка випуклими бляшаними очима. З неї вирвалось щось схоже на скрип чи лязкіт, роботи-охоронці відступили.
— Перепрошую, Ви надто давно не навідувались сюди, тому ми Вас і не впізнали. — проскрипіла машина. — Лише обрані знають пророцтво.
— Нік спробував рушити, але металічна машина перегородила шлях:
— Мушу сканувати ваші зіниці. Це необхідна умова, — проскрипіла вона.
«Це кінець», — подумав Нік. Машина, між тим, приставила до його очей два прозорі скельця.
— Що?!
— Кажу вам — секрет в сонцезахисних окулярах. Вони ховають блиск зіниць. А саме по цьому блиску промені головного планшета знаходить людину в будь-якій з Ер.
— Що ж він зовсім їх не знімав?
— Майже, принаймні відтоді, як на своїй Гаразі врізався у скелю. Під час аварії він пошкодив кілька нервових закінчень і вже не міг дивитися на денне світло без окуляр.
— Чому ти не сказала про це раніше?
— Сама сьогодні дізналася. У Ніка алергія на денне світло. Це мене наштовхнуло на роздуми. Я провела експеримент на кількох смертних з Ери Водолія і мої підозри підтвердилися.