Вона хмикнула.
— На те я і фея. Срібна фея континенту Х. Я знаю і причину твого прильоту.
— То можливо допоможете мені виконати завдання? — поцікавився Людина в масці.
— Спершу відпочинь з дороги, — порадила Лівана. — Робота не вовк, в ліс не втече.
Повз них пропливла вдала репродукція на картину Пікассо «Аваньйонські дівчата».
Перекусивши і намилувавшись пейзажами за вікном, вони полетіли у лабораторію континенту Х. Після кількох невдалих кроків Людина в масці призвичаївся до нових умов пересування і навчився вільно спрямовувати своє тіло в потрібному напрямку.
Перед дверима в лабораторію, яка, до речі, теж плавала у повітрі, вони вдягли білі халати і у прозорому, як целофан, ліфті, піднялись на третій поверх.
Операцією «ППЧВ» керував професор Лігєрі — худий, старий у великих окулярах в роговій оправі. Прихід Людини в масці не збентежив і не здивував його.
— Привіт, — доброзичливо усміхнувся Людина в масці.
— Щасливо, — відповів старий і відвернувся до телескопу.
Людина в масці стенув плечами і оглянув лабораторію. Капсула була невеличка — 15 сантиметрів у діаметрі, звужена на кінцях. Вона лежала у прозорому склепі. Годинник пробив 13-ту пополудні. Відкілясь випурхнули тендітні панночки в білих халатах. Вони підняли склеп, дістали з нього капсулу, піднесли її Людині в масці і зникли, задкуючи, за дверима.
— Розбийте не нести будете, — сказав Лігєрі.
Бурмотіння Лігєрі видалося Людині в масці якимось відхиленням. Він не поспішав розбивати склянку, навпаки міцніше її стис, уважно подивився на Лігєрі, перевів погляд на Лівану.
Та безтурботно усміхалась.
— Середину в заглядай, Не…
Людина в масці покрутив капсулу, намагаючись відшукати, де воно відкривається.
Лігєрі нервово закрутив головою, підійшов до нього і вихопив капсулу з рук. Крізь лінзи Людина в масці побачив збільшені відсторонені очі Ліг’єрі і подумав, що старий не сповна розуму. Лігєрі поставив капсулу поруч з мікроскопом і лишив на ній свою руку.
«Хтозна що», — подумав Людина в масці, а вголос мовив:
— Послухайте я від Голубої Леді. Вона вам мала повідомити про мене, — він не особливо переймався тим, чи Леді повідомила комусь чи ні. — Я мушу доставити «ППЧВ» в скляну гору… — Людина в масці замовк, помітивши, що стрий не слухає його. Він обернувся за поясненнями до Лівани, але вона зникла.
Тим часом Лігєрі достав з кишені халату носову хустину і зашморгав до носа її вміст.
«Божевільний». — подумав Людина в масці.
«Треба йому чого», — подумав Лігєрі і спитав:
— ?Такий ти хто, — засовуючи хустку назад до кишені.
«Глухий». — вирішив Людина в масці і повторив усе мовлене раніше голосніше.
— Кричи не так. Повезли глухих. — сказав Лігєрі і загигикав.
«Він ще й жартує,» — розлютився Людина в масці.
До Лігєрі звідкілясь підпливла порожня філіжанка. Він миттю підхопив її і виплюнув у неї каву, дістав зі стола чайну ложку, опустив її у філіжанку, виловив звідтіля дві ложки цукру і всипав їх у цукорницю, що підплила слідом. Потім професор виплюнув три цукерки «Ітроса» у літаючу коробку. Цукерки плюхнулись у три порожні квадратики.
— Послухайте, Лігєрі, що відбувається?
— Треба що. Подобається це мені, думаєш, — промимрив Лігєрі і заходився випльовувати рибу на літаючу пательню.
Він витягнув з рота довгий риб’ячий скелет, а потім почав діставати звідти по кістці. Нарешті настала черга риб’ячого тіла. Щука шкварчала і підстрибувала на пательні, перетворювалась зі смаженої в сиру. Зрештою рибина плюснулась в літаючий полумисок з водою, розкрила розрізаний бік, в який влетіли її нутрощі. Після цього вона зробила кілька рвучких видихів махнула хвостом і шурхнула у вікно.
Людина в масці витер чоло рукою.
— Віддайте мені капсулу, — сердито мовив він.
— Маком з дулю.
— А! Так ти ще й лаятись. — Людина в масці підступив до Лігєрі. Той поспішно торкнувся капсули вказівним пальцем і вона зникла. Лігєрі зареготав.
— Віддайте капсулу, старий дурню, — грізно мовив Людина в масці.
— Фіг на пішов.
— Бувай, ідіоте. Піду пошукую когось привітнішого.
— Доріжка скатертиною. Котись, котись, — Лігєрі знову загигикав.
Людина в масці розвернувся з наміром заїхати своєму співрозмовнику межи очі. Але обмежився тільки тим, що покрутив пальцем біля скроні:
— Клініка по тобі плаче.
— Здрастуй, Людино в масці. — сказав Лігєрі, цього разу привітно.
В коридорі лаборантка, яка подавала капсулу Людині в масці, мила пробірки.