Зачувши це, Сновгей підскочив, немов його ляснули мокрим рядном:
— Пане Луск Бер Коні, ви не можете так вчинити. Він завалить усе своєю грубістю…
— А ви завалюєте бездіяльністю. Все. Крапка. У четвер чекаю на ваш звіт. Не забудьте, що я вам говорив про дочку.
— Авжеж.
Сновгей неуважно поклав слухавку і вп’ялився у вікно. Він продовжував описувати ложкою кола у повітрі. Про доньку сенатора він забув одразу ж після того, як поклав слухавку. Єва запитально дивилася на Сновгея.
— Щось серйозне? — занепокоїлась вона.
— Катастрофа! — видихнув Сновгей, думаючи про своє.
— Нас висиляють з приміщення?
— Набагато страшніше, Єво, — відповів Сновгей.
Асистентка перелякано закліпала.
«Треба здійснити обшук», — сказав детектив сам до себе і рушив до дверей, чіпляючись руками за меблі.
Сільва Луск Бер Коні — єдина донька сенатора Сатурна. Вона як і всі дівчата пост-ядерної епохи грає в комп’ютерні ігри, дивиться кінофільми про старий світ і мріє бути схожою на відьму. В молодших класах вона підкидала друзям листки з погрозами і обов’язково підписувалась — «Відьма». Недавно вона пофарбувала волосся хною, зробила біохімію і поставила зелені контактні лінзи. До речі, так вчинили усі дівчата її класу. Монолог відьми, який вислухав Сновгей, вона складала кілька днів і попередньо відрепетирувала його перед подругами. Школярки були в захваті. А от Сновгей лишився байдужим. Чого він тільки не наслухався від таких дівчаток! Але Сільва Луск Бер Коні незвичайна дівчинка. Вона — донька сенатора Сатурну і тому недопустимо, щоб справа набула широкого розголосу. Очевидно й не набуде, якщо згадати невиправну забудькуватість Сновгея.
Розділ 6
Ничипір Шиншила-Голодний був останнім чоловіком на Сатурні, який бачив сни. Бачив він різне — залиті сонцем галявини, грона винограду, хмарочоси, наповнені людьми різних національностей, виверження вулканів і полювання на мамонтів.
Та сни на Сатурні нікого не цікавили. Більшість вважали їх безглуздям, від якого немає ніякої користі. Сни Ничипора ніколи не збувалися, але він все-одно їх записував у загальний зошит рівненьким почерком. Ничипір вірив, що є спосіб розшифровки снів і сподівався колись його відшукати.
Окрім таланту «бачити сни» Шиншила-Голодний володів секретним файлом з описом усіх істот, які будь-коли населяли Землю — від динозаврів до Відьом.
Своє прізвисько Ничипір отримав за те, що мав вдома з півсотні шиншил і скільки б не їв, однак страждав від голоду.
До нього і попростували Нек і Лук, завбачливо забрівши дорогою до супермаркету.
Молоденька крамарка, яка дрімала на касі, хоч і запримітила відвідувачів, але не поворухнулась. Єдиним постійним і незмінним клієнтом супермаркетів на Сатурні був Голодний Шиншила. Решта сюди зазирали знічев’я: або згаяти час, або запитати як найшвидше пройти на сусідню вулицю.
Тому коли Лук і Нек взяли продуктового возика на коліщатах, крамарка недовірливо покосилась на них, але промовчала. Коли ж вони спустошили половину супермаркету, вона заворушилась як сліпа курка на сідалі. Замість рахувати, крамарка обережно припустила:
— Ви, мабуть, прибульці з іншого часу. І ваші гроші у нас не ходять.
— І зовсім ми не прибульці, — образився Лук. — Я Лук Туніні. Живу на цій планеті вже багато років. Я навіть знявся в серіалі. Дивно, що ви мене не впізнали, а це мій товариш із Землі і ми маємо місцеву валюту.
Дівчина щось мугикнула. Але рахувати не поспішала.
— Ви, мабуть, хочете відсвяткувати приліт свого друга, але наші продукти не годяться для новеньких. Їх треба вживати постійно, а звикати до них поступово, аби не зашкодити шлунку.
— Ви що, не збираєтесь продавати нам продукти? — здивувався Лук.
Крамарка вдоволено кивнула головою.
— Ну й сервіс. Навіщо потрібен магазин, в якому не можна нічого купити?
— Ми працюємо на одного клієнта, — пояснила дівчина, — На Ничипора Шиншилу-Голодного. Якщо я продам вам ці продукти, йому не буде що сьогодні їсти і він не протягне до завтра.
— А-а, ось в чім річ. Так би одразу й сказали. — вигукнув Лук, — Ми ж йому все це й купуємо. Йдемо до нього в гості і вирішили зробити подарунок.
— Справді? — дівчина розтанула в усмішці і швиденько все порахувала.
Шиншила-Глодний жив на вулиці Бісових Дітей і цілісінькими днями не потикав носа у двір. Він маневрував між кухнею та туалетом і зрідка заглядав до спальні, аби погладити 50 улюблених Шиншил.