— У тебе лишилися очі. — мовив Херувим.
Волхв засмутився, бо зрозумів, що не узріє Бога навіть якщо принесе останню жертву; та й народ його благословення не здобуде. Він глянув на світ, скільки сягало око, немов прощаючись з ним, немов всмоктуючи в себе всі барви Землі на вічну пам’ять, зітхнув і вперше в житті вирішив принести жертву в дар, не переслідуючи жодної цілі. І коли він вийняв свої очі і оповитий темрявою опустився на землю, Херувим мовив до нього:
— Тепер візьми хворостину, що лежить на відстані двох кроків від твоєї лівої руки і накресли на березі знаки, які я тобі надиктую.
— Чим же маю їх писати?
— Сам знаєш.
9 днів Сила водила Велесовою рукою і він писав кров’ю на березовій корі сакральні знаки. Коли ж дописав останній, пішов на шум морських хвиль, аби умитися і у воді, у сяйві сонця, узрів лик Бога з сріблястим німбом над головою і почув голос Херувима «Тому не треба шукати Бога серед речей і людей, хто носить його у собі». Відтоді Велес більше не жив поміж людей, а в пам’ять про себе лишив їм знаки на березовій корі.
— Напевно це сталося дуже давно.
— Авжеж. Давненько. Тоді ще Новий Рік стрічали по прильоту ластівки у час сонячного рівнодення. Птахи приносили на крилах благословення неба. Без нього Рік не освячувався.
— А звідкіль же ви це все знаєте? — обережно поцікавилася я.
— А я якраз коли то все відбувалося, недалечко звідтіля плела вінок із споришу. — мовила Спарк і, помітивши мій переляканий погляд, голосно розреготалася. — Ці знаки — коди, вони змістовніші за букви алфавіту. Один знак може означати кілька слів, а то і речення. Все залежить від того, як його покласти: прямо чи догори, а ще від того, які фігури навколо. Але це саме просте значення кодів. Цікавіший їх зміст у пророцтвах та магії.
Спарк нарешті вирізала останню дощечку і спитала:
— Ти ж саме заради останнього і прийшла? — раптом спитала вона.
Я принишкла. Розмова набирала серйозності. Водночас скидалось на те, що Спарк знала мої потаємні бажання. Я пробелькотіла щось про любов до поважного чоловіка і запнулась. Одарка зітхнула:
— Чоловік не прикраса, в скриньку не сховаєш.
Десь далеко вили собаки.
Тим часом у Ключі споночіло. На стінах танцювали тіні неживих предметів. Звідкілясь долинуло ледь вловиме шкряботіння, ніби миші гризли дерево.
— Ну, не знаю, — промовила Спарк після тривалої мовчанки. І засвітила лампадку, що тулилася край столу. Я розгледіла, що це зовсім не лампадка, а людський череп, очі його світилися волошковими вогниками.
«Ось і побалакали» — сахнулася я.
Одарка блимнула на мене у світлі людських очей і похитала багряною головою. Чомусь в пам’яті зринула розповідь моряків про вампірів.
Несподівано чаклунка перетасувала тонкі дощечки і протягнула їх мені.
— Вийми з колоди будь-які три і поклади на лаву, не перевертаючи.
Я виконала її прохання. Спарк сама перевернула дощечки і уважно вдивлялась в них. Я й собі заглянула через її плече. Зліва направо лежали три знаки: R, M, [\/].
— Ра-рьека, мар, ова і сева. — пробурмотіла Спарк, — На тебе чекають серйозні випробування: випадає битий шлях на срібному коні з русим чоловіком. Шлях стелиться без кінця-краю в одному напрямку, а в зворотному не бачу. Над шляхом кіптява і згарища полум’я. Ти будеш там і тут одночасно. Ану, дістань ще три дощечки.
«Якась нісенітниця, їй, же Бо!» — подумала я, простягаючи руку до колоди.
Цього разу випали знаки Н, F, I.
— Наве, наспоте, фасісте, Іса. Ти летітимеш як птах під градом і дощем по дорозі, з якої немає вороття, до моря Каспійського, над землями перськими. Два сонця вестимуть тебе крізь темінь. Але в дорозі ти втратиш або коня, або чоловіка, або частину себе. Від випробувань ти станеш як крига і не відчуватимеш болю і страху, аж доки не народишся зверху. А в нагороду в кінці дороги ти отримаєш — землю.
Наворожене Спарк походило на головоломку. Мені було не втямки, що воно означало. Краще б вона геть нічого не казала.
— Відмірюю тобі час до завтра, — збайдужіло промимрила чаклунка і відвернулась. — Якщо вирішиш, що задля своєї мети ладна на все — приходь ближче до півночі. Але жодна душа не повинна про це відати. І ще одне. Гляди, щоб не вийшло як в казці про «Золоту рибку». Бажання повинно бути одне, добре обмізковане і остаточне.
Спарк виштовхала мене за хвіртку і перехрестила. Шокована від побаченого цієї ночі, я навіть не запримітила, що хрест жінка клала зліва направо і знизу вгору. Я не озиралась. Позаду вчувалось якесь незрозуміле шипіння, подібне до зміїного і мені подумалось: якщо повернусь — замість голови побачу на шиї Спарк анаконду. Я підтюпцем побігла геть з дивного двору з наміром ніколи більше не переступати поріг цього проклятого місця, а чорний кіт Одарки Спарк, ще довго дріботів за мною, підмітаючи вулиці хвостом.