— Але ж він не лукавий, ти ж знаєш.
Спарк усміхнулась.
— Звісно, як і всі, кого стратили на площі.
— Невже серед засуджених не було жодного чаклуна?
Спарк щасливо розсміялась.
— Не було. Чаклуна вполювати не просто, а про страту й геть не йдеться. Чародію напустити ману — нема легшого.
— Гаразд, але що ж з Охрімом?
Спарк розреготалась, нахилилась над моїм лівим вухом і почала шепотіти усілякі жахіття…
Розділ 14
— В лівій руці скрутиш дулю, аби відлякати від себе усіляку нечисть, ласу до поживи чужої енергії, правою вип’єш смертельний фільтр, — за годину по тому переповідала я слова Одарки. — Для цього я зготую тобі відвар із суміші беладони та полину. Коли вип’єш його, провалишся в небуття. Нічого не відчуватимеш навіть якщо тебе розпеченою смолою поливатимуть. Втім, не бійся, до цього не дійде. Жоден лікар не запідозрить, що ти схитрував. Ну, а далі — тебе поховають. Та не переймайся ти так, — сказала я, помітивши, як округлюються безколірні очі Коваля, — Через три дні ми тебе відкопаємо, приведемо до тями і…
Очі Коваля полізли на лоба і він замотав головою:
— Краще померти як людина.
Я лише розвела руками. Замість подяки почути безпідставні звинувачення в гармидері, що охопив місто… Якось несправедливо, знаєте.
Охрім вийшов, хитаючись, у ніч. Але за чверть години повернувся і змирився з умовами порятунку.
«Смерть» Коваля, звісно ж, не поклала край подіям у Ключі наступного дня на допиті моя подруга Сара Ворона бовкнула, буцімто бачила, як я клялася вночі на «сатанинській книзі».
Зіставивши всі факти, я збагнула, що арешт не забариться і подалася до Спарк.
Волхвиня готувала вариво із попелу з торішнього багаття, пір’я чорного крука і березової стружки. Все це вона виварювала в казанку і бубоніла приголосні звуки у відомій тільки їй послідовності. Вислухавши мене сказала:
— Гаразд, я допоможу тобі teleportatio.
— Що це? — занепокоїлась я.
— Тeleportatio.- повторила Спарк.
Я розгублено дивилась на неї, чекаючи пояснень. Та замість них Спарк заходилась помішувати вариво дерев’яним ополоником. Минуло з чверть години перш ніж вона знову згадала про мене.
— Слово грецько-латинського походження tele — далечінь, portatio — переміщення. Ти перенесешся далеко звідсіля не пошкодившись і миттєво опинишся в пункті призначення, поминувши проміжок між ним і місцем відправки.
Я зойкнула.
— Раніше люди лише так і діставались у найвіддаленіші куточки Всесвіту. — пояснила Спарк. — Данте Аліґ’єрі так проник у Чистилище, Іоан Богослов — на задвірки Галактики, де закінчується Каліпсо, Мішель Нострадамус коли писав катрени, телепортувався у відрізок часу, про який писав.
Аби здійснити цю мандрівку, доведеться принести жертву, щоб вмилостивити Силу, — провадила далі Спарк, — але пам’ятай: жертва має належати лише тобі і бути для тебе цінною.
Я довго думала чим вмилостивити Силу. Обводила себе з ніг до голови, задумливим відстороненим поглядом. І врешті обрала дещо дуже цінне.
Воно було вишуканого кольору, який так полюбляють світські пані, містики і мрійники — сяючого немов краплі роси, немов серпневе море в час свого пізнього цвітіння, кольору солоду і гіркоти, достатку і розкоші, фатуму і таїни, що обпалює зсередини, заворожує, кличе за собою… В ньому змішались запахи листя сухої гвоздики, кориці, олії маслин і любистку, звуки дощових потоків, що спадають на плечі, огортають лікті і зап’ястя, хвилями збігають до ніг, клекіт водопадів і дзвін струмка, смак мокрої солі, гіркого шоколаду і ранньої зав’язі на деревах. Воно приховувало в собі відчуття тепла, яке сповнює тебе, коли морозним ранком п’єш цейлонський чай з бергамотом, або коли добре зодягнений блукаєш у молочному серпанку туману, що стелиться над річкою.
Кольору листя в ту пору літа, коли воно кружляє у танку з тонкою павутинкою і шурхотить килимом під ногами, кольору іскорок, що виграють на піску вщент просякнутому морськими хвилями, а ще молодих каштанів, які щойно вилущились зі своїх колючих хатинок, кольору стиглої ліщини, гречаного меду, висушеної на пательні вишні і печеного гарбуза, що взявся золотинкою; кольору хутра молодої білки після зимівлі і мерехтливих піщинок авантюрину.
Ось таке воно було. Густе, блискуче, довге, вирощене на травах, маслах та настоянках. Його можна було декілька раз заплести навколо голови, але і після цього воно сягало пояса. І саме його я принесла в дар Силі, зрізавши великими неперукарськими ножицями. І воно посипалось під ноги і шурхіт його був схожий на м’який голос сіна, складеного у снопи.