Розділ «Вакансії» вміщував перелік співробітників, яких потребували фірми та приватники. Найбільшим попитом користувались програмісти і комп’ютерні графіки, за ними шкандибали спеціалісти в галузі генної інженерії, пілоти зорельотів, задніх пасли менеджери заводів та фабрик. Вивчивши цей листок, Нек запитально глипнув на Лука:
— Цікавий папірець, хто його видавець? — він перегорнув газету на останню сторінку, з якої на нього зачудованими волошковими очима подивилась напівоголена топ-модель Люлю Бібі Тир-Тир Па-Па.
— Та припини вивчати тутешній мас-медійний ринок, перегорни сторінку, бовдуре. Поглянь — у будинок № 13 по вулиці Мертвих Душ терміново потрібен охоронець. Пам’ятаєш я казав тобі, хто власник цієї хатинки?
— Мілана?
— Ти диви, зметикував. Ти влаштуєшся на цю роботу.
— З якого дива?
— Так ми швидше зможемо щось винюхати.
— Але чому знову я?
— Ов-ва! Ну не я ж?!
— Ось тут вказаний номер телефону. Не гай часу, бо твоє місце дістанеться комусь ліпшому. Дзвони. Я продиктую тобі номер.
Нек приречено кивнув.
У слухавці почулося приємне бельканто.
— Я телефоную з приводу оголошенню в «Сатурналіях». Я охоронець.
— Як вас звати?
— Мартин. — Нек було подумав вигадати й прізвище, та все ж обмежився ім’ям.
— Мартине, де ви працювали раніше?
— До ядерної війни я охороняв швейцарські банки, потім завод на планеті Фаетон, останнє місце роботи — енецеклопедичний інституту на Марсі.
Лук вдоволено хитав мордою і вводив інформацію про Мартіна у бази даних названих установ. Покінчивши з цим, він вирвав із блокнота папірець і написав на ньому великими літерами — твоє прізвище Чорноногий.
Нек покрутив пальцем біля скроні, дурнуватіше прізвисько годі й вигадати. Лук розреготався.
— Ви б могли підійти сьогодні по полудні в парк Ворогів Народу до бузкової альтанки?
— Авжеж.
— Тоді до зустрічі, Мартине, — слухавку заповнили гудки.
Лук накинувся на Нека щойно той опустив телефон.
— Що вона тобі сказала?
— Що ти шубовснутий у воду! Навіщо ти вигадав мені таке прізвисько?
— А що, цілком пристойне прізвище! Ти підеш до неї на зустріч, куди? Додому?
— Ні, піду в парк Ворогів Народу. Це далеко звідсіля?
— Ні, дуже близько, палицею кинути; вона була привітна з тобою?
— Та ніби так.
— Що я питаю? Вона з усіма привітна. — Лук покрутив телефон в лапах.
— Думаю ти сподобаєшся Мілані. Тільки не набалакай зайвого.
— Чому б це я мав щось вибовтати?
— Бо в тебе язик без кісток. Пам’ятай: охоронці не бувають розумні, зроби обличчя потупіше, ні, ще тупіше. Можеш неправильно вимовляти деякі слова. Так поводяться усі охоронці.
Розділ 21
Коли у призначений час Нек наблизився до бузкової альтанки, замість Мілани він побачив приземкуватого чоловіка непевного віку. Невідомий був зодягнений в атласну квітчасту сорочку з жабо, сірі шаровари, рожеву шаль, солом’яний картуз з величезною кількістю дірок і чорні окуляри. Картуз він натягнув так недбало, що, здавалося, той полетить від першого ж подиху вітру.
— Привіт, — сказав Нек, заходячи в альтанку, — чудова погода.
Незнайомець обережно повернув до нього голову і зміряв уважним поглядом. Втім, про це можна було лише здогадуватися, бо його очі надійно приховувало затемнене скло.
— Занадто спекотно, — повідомив він і відвернувся.
«Ще б шубу вдягнув», — подумав Нек і стенув плечима.
Але чоловік зацікавив його і він ні-ні, та й скоса поглядав на нього. Незнайомець витирав хусткою щоки, тяжко відхекувався.
З-за дерев з’явилась тонка фігура Мілани: мідне кучеряве волосся зібране на потилиці і перев’язане оливковою стрічкою, дзеркальні окуляри, короткий квітчастий сарафан.
— Хто з вас Мартин, а хто Люкс? — запитала вона.
— Мартин. — відрекомендувався Нек.
— Люкс. — ледь помітно хитнув головою незнайомець. Але цього вистачило, аби шаль перетисла йому горло і неприкриті щоки побіліли.
— Отже, я шукаю охоронця для своєї оселі. Розкажіть про себе, Люксе.
Незнайомець повідомив, що він останнім часом охороняв ювелірний магазин, а до цього — ломбард.
— Скажи, зараз часто грабують ювелірні магазини? — поцікавилась Мілана.
— Не грабують. Після вибуху люди стали помірковані і переймаються спасінням душі більше, ніж накопиченням матеріальних цінностей. — Люкс зітхнув. — Тому робота охоронця нині не популярна.
Мілана кивнула і змінила тему:
— Ти не впрів, Люксе?