— Моя шкіра надто чутлива до нового сонця, — на його обличчі вималювалось щось на зразок посмішки. — Тому я ховаю її у ці лахміття.
— А ти, Мартине? Чи є на твоїй пам’яті спроби пограбувань банків?
Неку схотілося розповісти детективну історію про пограбування швейцарського банку, яку він читав у книзі своєї далекої юності. Невідомо чому виникло бажання багато і без перестану говорити, але він пригадав Лукову настанову і тільки промовив:
— В старі часи їх було до біса. Сьогодні все інакше. Пограбування — відвертий несмак. Навіщо красти, коли можна заробити?
І справді на Сатурні може заробити кожен, не докладаючи жодних зусиль. Для цього варто по Інтернету чи телефону відправити відкритого листа сенатору Луск Бер Коні. У листі треба вказати своє ім’я, прізвище, адресу, необхідну суму грошей і пояснити навіщо вони потрібні. Сатурнська влада вирішила, що в такий спосіб дешевше здолати злочинність, аніж витрачатися на утримання поліцейських, охоронців та суддів та ще й на матеріальну допомогу потерпілим від грабунків. Єдина умова отримання коштів — не просити за раз понад тисячу лодирів. А єдина кара полягала в тому, що фотографію прохача друкували у газеті під рубрикою «Лінюхи та бездари планети».
— Втім, ви, очевидячки, як і я знаєте, що періодично банки грабують.
Кажуть, це справа рук відьми, — мовив Нек.
— І ви вірите в ці казки? — вона іронічно скривила губи.
— Я хотів лише сказати, що Сатурн настільки демократична планета, що майже нікому нема що приховувати, хіба що банкам, які періодично хтось підчищає.
— Що приховувати є кожному, — загадково сказала Мілана. — І вам, і мені, і Люксу. — Просто хтось приховує речі, а хтось минуле, думки, імена.
Нек зайорзав. Йому здалося, що вона все про нього знає.
Мілана змінила тембр голосу на холодний і байдужий.
— Я все вирішу завтра по обіді, — підкреслено ввічливо сказала вона і відвернулась, показуючи, що розмова завершена.
Розділ 22
Не так то легко призвичаїтись до нового імені. Навіть коли воно не надто змінилось, а якщо кардинально — й поготів. Скажімо, якщо все життя чоловіка минуло в Англії чи Ірландії і всі звертались до нього не інакше як Алекс, а потім лиха доля закинула сердегу в Росію, де він став Александром, а то й гірше, Сашею, то до кінця днів бідака так і не звикнеться зі своїм новим ім’ям. І даремно йому розповідатимуть про славетних Александрів, їх мудрість та розсудливість, він лише хнюпитиметься.
І все ж бувають випадки, коли змінювати ім’я доводиться проти волі. Ось у такій ситуації опинився Нек.
Нек попрохав Лука називати його вигаданим ім’ям, аби швидше призвичаїтись до нової ролі.
— Мене цікавить, Мартине, хто був той невіглас, який прителіпався найматися до підозрюваної разом з тобою, — говорив Лук за філіжанкою кави у «Мелані».
Нек знизав плечима:
— Схоже охочих впіймати волхвиню хоч відбавляй.
— То ж бо й воно. Але це означає, що той турок мислить як ми. І це ускладнює наше завдання.
— Може його, того? — Нек затис руку в кулак.
— Що того? — не зрозумів Лук.
— Ну, шугнуть…
— Ти що, шубовснутий у воду? Аби він заявив на нас в поліцію?
— Ет, виходить нема на нього управи… — почесав Нек потилицю.
— Не переймайся, щось зметикуємо.
— Як гадаєш, може саме ця Мілана і є волхвиня? — спитав Лук.
— Здається мені, ти в цьому тямиш більше, аніж я, — ухилився від відповіді Нек.
— Гаразд, тримай свої здогадки при собі. Коли ти починаєш працювати?
— У чистий четвер. А вже в суботу вона летить на канікули в Кільця і лишає дім під мій пильний нагляд.
— Чудово. Значить лялечка вирушає у турне, це спрощує справу. Спробуємо хутко розвідати все до пуття. Але, пильнуй: вона полюбляє зачаїтись, як кішечка, а потім несподівано вистрибнути з нічної темряви і випустити свої пазурі.
— Я запам’ятаю.
— Гляди: тримай язика на припоні. А ночами не спи, не то вона може вхопити тебе сонного за мізинець і випитати всю правду про наш зговір.
— Та годі вже повчати бувалого в бувальцях, не то стане лячно, — буркнув Нек.
Розділ 23
Триповерховий дім Некової господині вінчали підвісні сади. У ньому було 56 погожих, мов сонячний день, кімнат. Мілана називала його фортецею. Зовні він здавався невеличким. Замість дверей кімнати розділяли слайди. В окремих комірчинах підлога скидалась на пагорби та урвища, доводилося то підніматися, то спускатися, в інших — росли височезні ялиці, для яких в стелі прорубали дірки.