— Та ну, — щоки Річі взялися багрянцем, — Я не конкурент Манараді чи Вачеліно. — Але і у мене є свій клієнт.
— Не прибідняйся. Мені показав тебе один товариш в Нью — Орлеані. Він сказав: «Ось майбутній законодавець моди на Сатурні. Скоро його одяг носитиме вся сатурнська еліта». Ось там я тебе вперше і запримітив. З тобою ще був такий колоритний харцизяка, твій друг?
— Де там, я поняття не маю, що то за один. Він забрів до мене замовити теплий костюм, бо летів на Марс. Там заміж виходила його сестра. Доки я шив, він розповідав про червону планету. Я сказав, що люблю подорожувати і хотів би глянути на неї. І він запропонував полетіти на весілля разом. Я ще запитав чи це зручно. І почув у відповідь: «О, так, Річі Чічі, все нормально. Нема проблем».
— І ти полетів?
— Полетіти то я полетів, але…
— Що але?
— А те, що сталося не так, як гадалося. Коли ми приземлились на Марсі, він сказав, що йому треба потеревенити з якимось пілотом. Мовляв, той мав доставити на зоредром дуже цінний вантаж.
— Так, так, продовжуй, Чічі. — Сновгей подався вперед.
— Він сказав: «Чекай мене тут Річі Чічі, я повернуся за 5 хвилин».
— І що? Ти чекав? — нетерпляче зайорзав Сновгей.
— Я мов останнє дурило прочекав його 5 годин.
— Чому як? — буркнув під носа Сновгей.
— Га? Ти щось сказав? — перепитав Річі Чічі.
— Ні, ні нічого важливого. — запевнив Сновгей. І для більшої переконливості додав, — Це я сам до себе про своє. Зі мною таке буває. Ти не зважай, продовжуй.
— А що ж тут продовжувати. — розвів руками Чічі, — Я трохи повештався містом, сподіваючись відшукати його чи бодай побачити десь весільну церемонію. Ніде нічого. Я був у абсолютному шоці. Повернувся на зоредром, почекав ще трохи та й подався додому. Відтоді я його не бачив.
— І не намагався знайти?
— А як же ж його знайдеш?
— Хіба він нічого не розповідав про себе?
— Та я навіть забув спитати як його звати. — почесав за вухом Річі Чічі.
— Ось як. — мовив Сновгей. — Не густо інформації про твого знайомого.
— Хіба ж я винен? — протягнув Чічі.
Сновгей гмикнув. А про себе подумав: «Мама твоя винна, що такого телепня виховала». А вголос сказав:
— Оце тобі й маєш, Річі Чічі. Ти тут попрацюй, а я відлучусь на хвилинку-другу і одразу ж повернусь.
— А ти куди?
— Я згадав, що мені треба занести одного листа у поштове відділення.
— А, ну гаразд, — доброзичливо мовив новий Сновгеїв приятель, — найближче за рогом, не барися, повертайся швидше, без твоїх консультацій мені не впоратись.
Через три дні після історії на зоредромі Нью-Орлеан детектив Сновгей надибав на своєму робочому столі новий лист. Як він туди втрапив знову ніхто не знав. Детектив кілька раз перечитав його уважно:
«У камері № 13 є така цікавинка, про яку не здогадується ані сенатор, ані власник зоредрому, ані ви, Сновгею. Вона єдина у Нью-Орлеані має потайне дно, яке розкривається автоматично щойно у 31-у покласти предмет вагою понад 10 кілограм і закривається одразу ж після того, як з 31-ї цей предмет вийняти. Унікальна конструкція, пане Сновгею, зроблена за моїм проектом. Якщо маєте час і охоту, можете перевірити. Як ви розумієте, пане Сновгею, дипломат з грішми кілька днів поспіль лежав на дні потаємної камери № 13 спокійнісінько чекаючи на свою власницю. Тепер щодо великої кількості тринадцяток на сейфах. Ви вірно підмітили — це мана. Дуже вдячна вам за гроші. З любов’ю Та, Котру розшукуєте. P.S. Чула, що вас усунули від справи. Співчуваю.»
Сновгей переконався у достовірності написаного того ж дня.
Розділ 28
— Тепер про історію з п’ятьма мільйонами лементують усі ЗМІ. — сказав Лук товаришу, коли вони в черговий раз вибрались на каву з вершками. — Гарно вона вигадала, га?
— Виходить гроші кілька днів пролежали у тій самій камері, але, так би мовити, поверхом нижче?
Лук кивнув і задоволено присвиснув.
— Багато галасу даремно, — буркнув Нек, — це ж не магія, а звичайнісінький трюк.
Лук покосився на приятеля і несхвально похитав головою.
— Багато ти тямиш в магії!
— В магії може й ні, а от у фокусах… Тут мені очі в Сірка позичати не треба. Пам’ятаю якось батько повів мене в цирк, а там клоуни… такі, знаєш, страшненькі і трохи п’яні і фокусник…
— Гм, а я то думав в цирку дресировані тигри та ведмеді на велосипедах виступають…
— І що ти все мене перебиваєш!
— Боронь Боже, кажи, кажи. Я більше й слова не вимовлю, німуватиму як риба.
Нек недовірливо глянув на товариша, але продовжив: