— Фокусник посадив у порожній капелюх зайця з маленькими вушками, махнув кілька раз тим капелюхом, а потім як почав з нього тягнути заячі вуха! Тягне й тягне, метр витягнув і ще тягне, два витягнув і ще тягне. А далі знову капелюхом махнув і витягнув зайця з такими ж маленькими вухами; розкланявся і втік за лаштунки. А на його місце прибігли дурні клоуни. Доки вони ляси точили, я пробрався за лаштунки та й давай прохати фокусника, аби він навчив мене заячі вуха розтягувати. Спершу той навідріз відмовлявся, але видно я йому добряче надокучив і він таки погодився взяти мене в учні. Навчався я в нього кілька місяців, тому фокусами мене не здивуєш.
— Можна коментувати? — нетерпляче попитав Лук.
— Коментуй на здоров’я.
— А тобі не спадало на думку, що капелюх має потайне дно з імітацією заячих вух?
— Насправді все так і було, як ти кажеш. Але про це я довідався згодом. Я все це для того розповів, щоб ти знав, що я у фокусах не чайник.
— Ой, ой, який хвалько, аж ніяково сидіти біля тебе. Уже прирівняв себе до волхвині. — скривився Лук.
— А що ти так підстрибуєш, мов крапля на сковорідці; дивись, друже, не перетворись із мисливця за волхвинею у її шанувальника.
— Що ти вигадуєш, фантазере? — обурився Лук. — Скажу тобі, як на сповіді: мені її витівка до вподоби. І я не проти б мати таку компаньйонку у справі. А ці твої заячі вуха… Знаєш, ними мільйонів не заробиш.
— Це ще як подивитись, — не погодився Нек, — он Коперфільд саме фокусами капітал собі сколотив.
Лук якусь мить мовчав, потім мовив:
— Мене дивує Сновгей. Що за чоловік, їй же бо’. Невже сподівався її затримати?
— Сновгей робив, що міг, — відповів Нек, — думаю він знав, що справі — глина.
— Але імітував роботу. Ні, Сновгею не впіймати волхвині.
— Ти чув, що він відійшов від справи?
— Ні-і, — Лук похитав головою. — Ні, Неку, Сновгей не залишить цю справу навіть під загрозою ядерної війни. Я знаю його давно. Він копає до кінця. Він зі шкіри вилізе, але спробує знайти її. Тому він лишається нашим конкурентом.
— А Белі?
— Белі? — перепитав Лук. — Хороший хлопець, але дуже далекий від магії.
Нек кивнув. Вони деякий час помовчали. Потім Нек підвівся.
— Ну, гаразд, Луче, я вже почеберяю. Мені треба прочитати одну статтю з теософії у бібліотеці Мілани.
— Вона не довідується про твоє захоплення літературою?
Нек похитав головою.
Розділ 29
Нек так захопився читанням статі у «New-York Times», що геть забув про обережність. Через це пропустив повз вуха чимало підозрілих шарудінь і шкряботінь, не помітив як до бібліотеки увійшли… Він підвів голову і… розгубився. Переді ним стояла… Мілана.
Нек подумав: «Чи це не жарт? Чи це не марево? Чи я не куняю?!» і вщипнув себе за руку.
Жінка була вбрана в оксамитовий сарафан із шнурівкою. Колір їй пасував. Вигляд вона мала спокійний, очі примружені, кутики губ ледь помітно підняті догори.
— А я не знала про ваше захоплення літературою. — Мілана обійшла Нека і поклала руки йому на плечі. — Якби ви сказали, я б порадила деякі цікаві книжки.
Нек швидко перегорнув сторінку газети. Чи встигла вона помітити, яку саме статтю він читав?
— Мілана? — вимовив він. — Ви ж нібито вирушили в Кільця.
— А мені стало сумно і закортіло провідати фортецю. — вона перетнула кімнату, відсунула ослінець і сіла напроти, поклала обличчя в долоні і пильно подивилась своїми зеленими, ледь примруженими, очима.
«Це недобре, що вона впіймала мене отут, — думав Нек. — І все таки як їй вдалося проникнути сюди нечутно, мов кішечці?»
— Так чому ви мені не сказали про своє захоплення літературою?
— Ет, — Нек махнув рукою, — не хотів вам надокучати, у вас і так справ хоч відбавляй, а тут ще я зі своїми інтересами.
— Ну, що ви, мені було б зовсім нескладно підшукати для вас щось цікавеньке. А які жанри вам до вподоби?
— Та насправді ніякого зацікавлення немає, — спробував відкараскатись від господині Нек, — просто не спалося, нудьгував, дай, думаю, зайду гляну, що є почитати.
Мілана помовчала, а потім ні сіло, ні впало випалила:
— Ви я бачу не раді моєму поверненню.
— Що за нісенітниця. — буркнув Нек, — я тут задрімав над газетою, то не зразу й збагнув що до чого. Було подумав, що ви мені приснилися.
— Мій замок не намагалися пограбувати? — поцікавилася Мілана.
Нек завмер: «Чи говорити їй про Сновгея? Це може її сполохнути і змусити лишитися на Сатурні надовго».
В душі Нек аж ніяк не заперечував проти такого розвитку подій, але це похитнуло б його з Луком плани. Адже під час попереднього обшуку так і не вдалося нічого виявити, тому доведеться нишпорити далі.