— Ні, пані. — відповів він. — Чому ви назвали його замком?
Вона опустила довгі вії і тіні від них чиркнули по дубовому столу:
— Мої далекі предки жили у високому замку у Львові, — задумливо мовила вона. — Я все життя мріяла побувати у цьому місті і навіть уже спакувала валізи, але вибух на сонці…
— О, так, цей вибух…
— Я спробувала побудувати дім за проектом львівських архітекторів. Не знаю, що вийшло. Не можу порівняти.
— Ваш рід зі Львова?
Вона кивнула:
— Дід виїхав звідти задовго до народження мами. Моя юність минула в Англії.
— Так, Сатурн інтернаціональна планета. — задумливо мовив Нек, — Сюди приїздять всі, кому не поталанило вхопити зірку на батьківщині. Тому це планета без духу, без традицій і з дуже убогою минувшиною. Її обжили лише століття тому. Вся її історія як на долоні — жодних тобі таємниць, жодних загадок.
— Однак археолог Хрю стверджує, що до вибуху Сатурн населяли розумні істоти схожі на мурах; невисокі з вусиками і тонкими ніжками і у них була своя цивілізація…
— Ви читали Хрю? Це мій улюблений письменник, але він фантаст. Я так думаю, що він це вигадав. В будь-якому випадку тепер нічого не доведеш…
— Ви цікавитесь історією?
— Свого часу я навчався у коледжі на історичному факультеті.
— О, історія одна з моїх спеціальностей, — вона відвернулась до вікна — Хто ви? — запитання прозвучало різко і несподівано, мов вистріл.
Нек підстрибнув на стільці. Коли він глянув на Мілану, вона стояла взявши руки в боки, волосся її переливалося в перших променях штучного замінника сонця і від цього здавалося мандариновим, гострий ніс грізно роздувався, а вираз обличчя був вкрай недоброзичливим. Тіні від її неприродно довгих вій важкими штрихами лягли на дошку стола і Некові руки.
Нек відповів не зразу.
— Просто Мартін. Охоронець із Сатурна.
— Це вже я чула. Тепер хочу почути правду.
— Не второпаю про що ви, Мілано. — Некові не сподобалась тема розмови. З’ясування стосунків почалося набагато раніше, ніж він прогнозував. Тим паче ця розмова, схоже, мала покласти край їхньому спілкуванню, втім…
— Та припиніть. Я знала, що ви зовсім не Мартин і не охоронець відтоді як з вами познайомилась. Де ви навчились так плавати? Цьому не вчать у звичайних школах Сонячної Системи. Звичайна людина не може мене випередити, бо я застосовую елементи переміщення у просторі на великі відстані.
— Чому ви вважаєте, що ніхто крім вас не може володіти такими елементами?
— Може. Бачу, що може. Тому мені треба знати хто ви і навіщо влаштувалися охоронцем в мій дім?
— Мені потрібні гроші. — Мені конче потрібні гроші, — Неку все менше подобалась ця розмова.
— Хо-хо-хо. Зараз лусну зі сміху, — кривляючись, сказала Мілана. — Вам гроші не потрібні. Гроші потрібні банкірам і бізнесменам. Вам потрібна інформація. Яка? Навіщо? Що ви збираєтесь з нею робити? Продасте комусь? Використаєте у власних інтересах? — йшла в наступ Мілана.
«А вона кмітлива, дідько забирай», — подумав Нек, а вголос мовив:
— А чи не забагато запитань одразу.
— Можете відповідати поступово. Я не поспішаю.
— Гаразд, — Нек зітхнув. — послуга за послугу. Я скажу хто я, але мені цікаво знати з ким маю справу?
— Ось як. А ви не здогадуєтесь?
— В тому то вся й біда, що здогадуюсь. І боюсь почути підтвердження своїх здогадок.
Вона гмикнула.
— Мілана де Голль, власниця заводу кольорових металів — найбільшого на планеті Сатурн. Будуть ще питання?
— Завод лише прикриття. Я питаю про вашу справжню діяльність, справу усіх ваших життів. Ви як і я постійно йшли до вдосконалення, всі ваші перевтілення були підпорядковані єдиній меті. Ви її досягли, Мілано?
— Вас це не обходить. Тим паче, що моє питання прозвучало раніше вашого.
— Я охоронець вашого будинку.
— Овва! Я не почула нічого нового.
— Так само як і я, пані.
— Ну досить, забавок. Залиште мій дім. Мені більше не потрібен охоронець. Від вас самого потрібно охороняти замок. Ви гірший від злочинця. Той, принаймні, полює за матеріальними цінностями, а ви крадете конфіденційну інформацію.
— Прикро, але поки що нічого викрасти не вдалося.
— Не сподівайтесь. Залиште дім.
— Ну, ні, пані, я не збираюсь залишати його без вас, — Нек за мить опинився поруч з Міланою і вхопив її за зап’ястя.
Рука жінки розтанула і Нек відчув, що стискає повітря.