— Що, так нецікаво?
— Нудота.
— Ти викрала зореліт і полетіла за нами. Чи не так? — запитав Нек.
— Ну-у, — протягнула Сільва. — Я не крала. Я лишила на зоредромі лист, в якому повідомила, що взяла зореліт покататись і незабаром поверну його на місце.
— Незабаром повернеш? — обурився Лук. — Та якби не ми, ти могла взагалі загинути!!!
Сільва винувато закліпала:
— Я, я… дуже хотіла побачити як ви спіймаєте відьму. Але ви так швидко полетіли, я не встигла за вами і відстала. Я злякалась, бо ніколи так далеко не літала…
Сільва запнулась, червоні стрілки знову заколивались.
Вдалині виник силует оксамитового корабля. На Кораблі усі питання ігнорували.
— Це вона. Цього разу ми маємо її вхопити. — сказав Лук, подумав і додав, — Якщо це справді вона. Сільва затамувала подих.
«Октавія» летіла за оксамитовим, не відстаючи. Коли вони порівнялись, Нек встиг помітити, як з нього вигулькнула прозора фігура — чи то людина, чи тінь… Він миттєво кинувся за нею, одночасно гукаючи до Лука:
— Ти сиди тут з цим дівчиськом і дивись, щоб воно ні в що не вляпалось. Не то вона зіпсує нам усі плани, а її татусь замість виплатити гонорар — повідкушує вуха.
Сільва тихенько сиділа в кутку «Октавії» і намагалась не дихати, сподіваючись, що про неї забудуть.
— Почекай, друже, — зупинив Лук товариша.
— Ну, чого тобі ще? — нетерпляче озирнувся Нек.
— Якщо ти її спіймаєш…
— Ну…
— Не повідомляй про це братству. Словом… Я гадаю, що вона нам більше знадобиться, ніж їм.
— Тобі то вона нащо здалася? — запитав здивовано Нек.
— Розумієш, я хочу, аби вона зіграла головну героїню у моєму фільмі.
— Ти написав сценарій?
— Так. І мені треба, щоб головну героїню зіграла справжня волхвиня. Такий фільм стане сенсацією. Ми здеремо куди більше грошей, ніж нам відстьобне братство.
Нек летів за прозорою фігурою, яка майже зливалась з обрієм. Він то наздоганяв її, то відставав.
На 1507-ому кілометрі небо закінчилось. Далі починалась зелена долина. Нек і незнайомка стрімголов падали в неї із величезної висоти. Вони гепнулись на траву, яка виявилась м’якою, немов матрац і не забились. Їх кілька раз підкинуло у височінь.
Нек вхопив незнайомку за руку, повернув до себе і його окутало солодкувато-кислими пахощами троянди і пряним запахом кориці:
— Це ти?!.
Розділ 33
Біглянка і Нек Землянин ласували тістечками у затишній кав’ярні на Землі у 19-му столітті на площі Святого Марка. Тут пахло ваніллю, цукровою пудрою і кавою. Повз них снували жінки у пишних сукнях, обшитих стразами і чоловіки у фраках і брюках галіфе. За вікнами постукували колесами брички і ржали коні.
В цьому світі вони могли знаходитися щонайдовше чверть години. Потім зникали, адже тут вони лише примари.
— Я зразу запідозрив, що волхвиня саме ти. Якесь незвичне випромінювання линуло від тебе, — мовив Нек.
— Ну, ти не зовсім вгадав, — відповіла власниця музею запахів, — Спершу на Сатурні була одна волхвиня — Мілана. Але, щоб поглумитися зі Сновгея, вона створила два клони — Гапку та Сивілу. В їх голові не спрацювала якась програма. Вони здібніші від пересічних людей, але до рівня волхвів не дотягують.
Я ж — творіння Гапки; знань мені не бракує, можу навіть з Міланою змагатися, але досвіду не вистачає. Так що, як бачиш, життя не стоїть на місці.
— Ну й ну! — тільки й вимовив Нек.
— А сама Мілана знає про твоє існування?
— Нещодавно довідалась. Я попросилась до неї в учениці.
— А чи можуть Гапка і Сивіла з часом стати волхвинями такого ж рівня як Мілана?
— Теоретично так. Але як воно буде на практиці ніхто не знає. Клони Сивіли і Гапки ще надто слабкі. До того ж, аби вони почали розвиватися в цьому напрямку — потрібен якийсь поштовх.
— А хто з вас двох грабував банки і шкодив сенатору?
Власниця музею запахів стенула плечима:
— Це справа рук Мілани, адже для цього потрібні практичні навички, але деякі ідеї — мої.
— Я не збагну навіщо, адже Мілана могла матеріалізувати будь-яку суму?
— Через принцип. Сенатор безкарно і відкрито обкрадав сатурнців і хотів її втягнути у свої афери. Він жадав, аби волхвиня підтасувала результати виборів. Ось вона і вирішила його провчити.
— Я думаю, — сказав Нек, — їй краще припинити війну з сенатором. Інакше він не залишить її у спокої. Можливо ліпше на час переселитися на іншу планету, зачаїтися. Ти їй перекажи мої слова…
— Іще чого, — гмикнула власниця музею запахів, — Спокій… А він нам і не потрібен… Розумієш, сенатор тут ні до чого. Він просто втрапив під гарячу руку. Зараз тобі все поясню.