Аеропорт. Маленький компактний літачок на двох. Лімузин під’їхав до трапу.
— Ви забагато питаєте, — вицідив з себе Ендрю на прощання. — На деякі питаннякраще не знати відповіді. Прошу.
Він натис якусь клавішу і двері автівки прочинились: — Бажаю успіхів.
— І вам успіхів, Ендрю.
…
Професор якийсь час мовчав, потім промовив:
— Схоже, те, що там відбувається незаконно. Вам доведеться вирушити на острів знову. Звісно, під іншими іменами і з іншою зовнішністю. Я ж за цей час спробую з’ясувати щось про родину медсестри Семіраміди. І ще одне. — здавалося він вагався, — незадовго до вас мене відвідав сенатор.
— ??
— Схоже інформація про кінець світу не зовсім правдива.
— Тобто?
— Світ не закінчиться. Тобто він закінчиться, але не для всіх.
— Поясніть, професоре.
— Що ж тут пояснювати кінець світу настане не для всіх і не в одну мить. Щодня сотні людей помирає через різні обставини. Для них настає кінець світу, а для тих, хто вижив — він продовжується.
— Ви щось недомовляєте, професоре, чому ж така дрібниця так наполохала сенатора? Можливо кінець настане саме для нього?
— І так, і ні.
— ??
— Тобто не тільки для нього.
— Ваша звичка говорити загадками!..
— Ну, не гнівайся. — засміявся Професор. — Розповідаю. Кінець полягатиме в тому, що одного дня абсолютно все створене людиною стане невидиме для її ока: автівки, літаки, потяги, квартири, будинки, одяг, гроші, комп’ютери, телефони і ще безліч всього поглине морок, а звання, титули і посади не матимуть ніякої ваги.
— Але ж це катастрофа…багато лише в цьому і вбачає сенс існування.
— Отож. Як бачиш, тіло людини ці переміни не зачеплять, але душу…
— Для багатьох це гірше кінця.
— Для них це і стане кінцем. Повним і абсолютним крахом. Землею прокотяться серцеві напади, самогубства і розумові розлади. Але тим, над ким гординя, слава і багатство не владні, ці переміни аж ніяк не зашкодять.
— Що не можна сказати про сенатора… Він приховав істину, щоб ніхто не зміг підготуватися…
— Та ні, він нічого не приховував. Кінець справді буде, але геть не такий як уявляє більшість — із зіткненням планет, атомною війною і страшним судом.
— Так що, острів Кюсю тут ні при чім?
— Чому ж якраз острів в цій історії відграє ключову роль. Саме дев’ята його руйнація знаменуватиме початок кінця, який ми зупиняти не станемо.
— Ви так і сказали сенатору?
— Ну, звісно ні. Я запевнив його, що ми зробимо все можливе і від нас залежне, але ми не всесильні і таке інше…
— І він вам повірив?…
— В нього просто не було іншого виходу.
— І то правда.
Якийсь час я вагалась чи запитувати його про це.
— Ви справді не збираєтесь перешкоджати Кінцю?
— Скажу так, я не збираюсь втручатись в перебіг історії. А тепер тобі час на острів.
Голубе небо гойдало кілька ніжних прозорих хмаринок, вони майже не рухались, тільки легенько коливались від невловимого вітру. Було сонячно і спекотно. До розгадки, здавалося, так далеко, однак, я вдосталь наплавалася і засмагла. Я дивилась на берег і раптом відчула, що щось не так… Втім, я не могла усвідомити, що саме… Те ж небо, люди, хвилі розбиваються об гальку, ті ж звуки… Але щось змінилося, в повітрі витало відчуття тривоги, відчуття настільки вловиме, що я завмерла…і раптом я побачила: в кількох кроках від мене по самісінькому берегу йшла жінка. Її струнку фігуру прикривав чорний купальник з вишивкою, очі приховували дорогі сонячні окуляри. В столичних бутиках такі коштують як цілий маєток. Але не це вразило мене. Вона тримала за руку дівчинку, зовсім маленьку, можливо років чотирьох, я не бачила її обличчя, але якось інтуїтивно відчула, що це дівчинка. Мала нахилилась і вхопила з берегу камінчик:
— Пелагея, вибрось камушек, — сказала жінка російською і дівчинка кинула камінь у море, але по воді не пішли кола, камінь просто плюхнувся у воду і застиг на ній.
Жінка немов пливла по берегу, пройшовши ще метрів зо п’ять, вона зупинилась, взяла дитину на руки і почала занурюватись у воду, і всі присутні на пляжі, мов заворожені стежили за її граційними рухами.
В цю мить на березі поруч із жінкою з’явились два японці.
— Поверніться. Поверніться негайно, їй не можна тут плавати, — гукали вони до жінки.
— Чому не можна, вона така ж людина як і ви, чому моїй дівчинці не можна плавати, а решті можна? — запитала жінка, зупинившись. Вона стояла у воді по коліна, повернувшись до них обличчям, до океану — спиною.