Чомусь вважається, що день народження Гелени припадає на січень — чому — ніхто пояснити не може. І саме тому, аби втрапити в Гелетроп цього місяця, готель потрібно бронювати за півроку.
До речі, в часі день народження Гелени збігається з початком космічного фестивалю, на який з’їжджаються науковці з усього світу. Вони на широких екранах, встановлених по всьому місту дискутують про нові космічні відкриття і пошуки позаземних цивілізацій. Туристи, слухають промови, мокнуть під дощем і тупцяють на місці, аби зігрітися; їм безкоштовно розносять грог і гарячий шоколад. Після завершення урочистостей натовп розпливається по найближчим кав’ярням, де цього дня грають лише музику небесних сфер, показують фільм гелетропського режисера про життя Гелени; фільм в якому в головній ролі знялась найталановитіша актриса світу, фільм, в якому багато вигадки і фальші, така собі неправдива історія, в яку охоче вірять присутні, бо їм потрібна не правда, а кумир.
І ніхто з них навіть не задумується — а чи Гелена Арон реальна особистість?
Корабель погойдувало. За ілюмінаторами вирував шквальний вітер, жмені космічного пилу пролітали в кількох метрах і міріади зірок підморгували своїм легковажним холодним світлом. В кабіні капітана гули вентилятори і стрекотало космічне приладдя. Екіпаж підійшов впритул до останнього рішучого стрибка у невідомість і від цього забивало подих. Подумати тільки, кілька тижнів тому вони стояли ногами на Землі, стояли твердо і не чекали ніяких несподіванок, а тепер… Капітан Грак пошукав в темряві блакитну зірку і серце його стислося.
…Чи побачить її знову, чи ступить ногою на прохолодну зелень трави, вдихне аромати квітів, розпеченого асфальту на стартовому майданчику для зорельотів, озону після зливи, солоної вологи в атолах океану, шоколадної шкіри туземок і тисячі інших ароматів, які здавалися тепер такими нереальними з цієї неймовірно великої для людини відстані?
Він глянув на годинник. Зараз в Каліфорнії світанок, його дружина випроводила дітей до коледжу і збирається їхати в магазин за покупками, а коханка вже помчала в салон на процедури. У дітей починаються уроки. Всі живуть звичним життям. Але це лише видима звичність.
Грак чудово знав, що владі вже не вдається утримувати в таємниці інформацію про епідемію і вона, мов вода крізь діряві крани, просочується у всі сфери життя. Незрозумілі плітки повзуть планетою. Поки ще вдається утримувати в таємниці інформацію про справжні причини смертей, лікарі поклялися, аби не сіяти паніку писати у свідоцтвах про смерть «серцева недостатність», «нервова перенапруга» і «надвисокий артеріальний тиск». Проте, чи довго вони мовчатимуть? Якщо запобіжні засоби виявляться неефективними і помре бодай кілька з них, чи не спричинить це масових звільнень? А якщо якийсь невдаха-турист привезе із подорожі цю досі невідому заразу, від американського уряду негайно завимагають пояснень. Якщо правда відкриється — паніки не уникнути. Тому потрібно поспішати.
Перший випадок космічної хвороби було зафіксовано три роки тому — астронавт Ніколь Кмел привіз її з подорожі до сузір’я Андромеди. Як саме він заразився, Кмел не розповідав — або сам не розумів, або… не хотів зізнаватися. Спершу видимих проявів не було помітно і Кмела ніхто не ізолював, він вільно жив в країні ще 3 місяці після повернення з космосу і за цей час встиг заразити чимало людей.
Коли ж настав час вирушати у новий політ, Кмел не пройшов тестів на фізичну витривалість: не виконав вправи зі скакалкою, мав запаморочення в імітаторі невагомості і зрештою… знепритомнів. Медкомісія була вкрай здивована: адже лише кілька місяців тому він пройшов усі ці тести на «відмінно». Коли ж були здані аналізи — все з ясувалося — кров Нікола посіріла — симптом старої космічної хвороби, яка може виникнути після контакту з хворим гуманоїдом. Але це ще було не все. Хвороба швидко прогресувала, посіріла не лише кров, а й тіло Нікола, він чахнув і всихав на очах і зрештою таки помер в госпіталі для космонавтів, випробувавши на собі всі відомі людству ліки. Остання його фраза була «Від цього нема порятунку. Рано чи пізно ми всі загинемо».
Його смерть поклала початок низці інших і залишила дуже багато запитань. По-перше, чому не заразився ніхто з космічних мандрівників, окрім нього? По-друге, чи не заразили Нікола свідомо, аби винищити землян? По-третє, як врешті-решт він заразився, від якоїсь речі, чи від контакту із живою істотою, і якщо був контакт, то який: повітряно-крапешльний, тілесний чи статевий? І нарешті останнє і найважливіше, де шукати панацею від космічної хвороби? На таємному симпозіумі, на який зібралися найкращі лікарі світу, вирішили шукати там, звідки вона і занесена — у відкритому космосі.