…— Прийом, прийом. Капітане Грак, що відбувається?
— М-м-м-м-м-м-и-и-и-и-и-и-и-и…
До нього марно намагалися достукатися із координаторського пункту Землі.
Тепер у них були різні часові координати.
— Капітане Грак?
— …
— Прийом, прийом, капітане Грак. Земля викликає. Ви нас чуєте? Зв'язок обірвався.
— Диспетчере, що сталося?
— Вони зайшли за горизонт подій.
— ???
— Царство небесне.
Попри неприємні очікування за кілька сотень кілометрів втягування припинилося так само раптово, як і почалося і корабель завис в невідомості. Стрілець А, немов був оточений якоюсь непробивною невидимою енергетичною стіною, яка не підпускала прибульців надто близько. Але і назад повертати було пізно. У магнітному полі цієї ексзірки корабель втратив керованість і тепер нерухомо висів у просторі.
Екіпаж не покидало відчуття, що їх прискіпливо розглядали, немов щось чудернацьке і досі невидане. Тепер кожен відчував себе піддослідним, з якого хтось сканував інформацію, проникаючи у шкіру, підшкірну тканину, нерви, кістки, копирсався у завитках мозку, саме тут той хтось застряг найдовше, від чого в голові неприємно хрускало і шуміло. Про себе капітан відзначив, що на подібне здатне лише розумне створіння.
Ситуація була очевидна: вони увірвалися в чужі володіння і тепер на них чекало покарання передбачене тутешніми законами. Добре, якщо їх вислухають, хоча… Ще невідомо чи вдасться їм порозумітися з цим розумом. Врешті обстеження припинилося. ЩОСЬ покинуло тіла прибульців, вочевидь так і не вирішивши, що ж з ними робити далі. Проте ЙОГО влада над ними лишилась безмежною — схоче знищить, схоче викине за межі свого захисного поля; це підтверджувала паралізація корабля. Жоден прилад не працював та корабель продовжував нерухомо висіти у просторі.
Капітан, відчувши тимчасове полегшення, натиснув сигнал виклику інженера Рольса, кнопка не видала жодного звуку. Грак вилаявся і голосно гукнув:
— Рольсе! — і принишк, не впізнавши власного глосу.
Повітря в кабіні корабля згустилося і, здавалося, букви застрягли в ньому, не долетівши до того, кого кликали.
Проте за мить у дверях вималювався довготелесий силует Рольса з придуркуватою усмішкою і мокрими від хвилювання очима. Очі в нього завжди мокріли, коли він хвилювався і Грак про це чудово знав як і про те, що за цією недолугою зовнішністю ховається найпотужніший інтелект Землі. Чи допоможе це тут?
— Капітане Грак? — він намагався бути ввічливим, аж занадто намагався, — якщо дозволите…
— Залиште ці формальності, Рольсе. Що з екіпажем? Як мої люди?
— Всі живі, — збиваючись і червоніючи, заговорив Рольс. — Серйозних травм немає. Лише Ятуб забив ліктя і вивихнув великого пальця на лівій руці. Орл зараз прикладає йому лід.
Напруження спало з обличчя капітана.
— Може поясните мені, що з кораблем?
На обличчі Рольса застигла мука. Він безпорадно замотав головою. Капітан не витримав:
— Рольсе, я як капітан маю знати, що відбувається з кораблем? Чому жоден пристрій не слухається?
Рольс збирався щось сказати і навіть відкрив рота, але жодному звуку так і не вдалося вирватися з нього.
«Знову ця дурнувата Рольсова скромність, — подумав капітан, стиснувши кулаки. — Ну й характер у хлопця, аби він не був таким тямущим, нізащо з ним не полетів би».
— Якими б серйозними не були ушкодження їх треба ліквідувати, — процідив Грак крізь зуби, — інакше…
Капітан не договорив, бо обличчя Рольса перекосила така гримаса, немовби він об’ївся кислиць.
— Корабель більше не придатний для польотів — вичавив з себе Рольс. — Стрілець А вивів з ладу двигун і всі пристрої.
— О Боже! — Грак підскочив у кріслі і одразу ж безпорадно опустився в нього, — Чому це сталося?
Довготелесий винувато забубонів.
— О 4-й ранку за каліфорнійським часом корабель здійснив потужний стрибок у просторі і мав опинитися на безпечній від Стрільця А відстані. Ми налаштували зонд, аби миттю вхопити світло колапсуючої зірки і повертатися назад, проте ЩОСЬ посилило наш стрибок в сотні раз і ми перетнули володіння Стрільця А, зайшовши за горизонт подій, доступних земному розумінню. Таким чином ми щезли з радарів Землі. За законами фізики — жити нам лишалося долі секунди. Сингулярність мала всмоктати нас в центр Стрільця А, попередньо розкатавши як тонкий шар тіста, а потім розірвавши на дрібні молекули. Але досі цього не сталося. Стрілець А, або істоти, які населяють це місце не хочуть нас знищувати. Принаймні, поки що.