— Наука заради науки, а не заради статусу, слави, нагород.
— Як? — на мить Стрілець А розгубився. Вперше на його запитання відповіли. Досі він мав сам розкладати по крупицями об’єкти до атомів і молекул, аби щось довідатись про них.
Арон не надто здивувалась. І раніше, на Землі, в її голові звучали нечіткі голоси, проте вона нікому не розповідала про це, а тепер після місяця в космосі — таке й поготів не вдивовижу.
Жінка відкинула за спину волосся зібране у довгий хвіст і заклацала пальцями по нетбуці.
— Чому ти тут? — спитав Стрілець А.
І мозок Гелени знову відреагував на запитання.
— Хочу допомогти Молі, хворій на аремію. Їй потрібно здійснити опромінення світлом з конусу колапсуючої зірки. Інакше вона загине.
…Молі… Худеньке довгоноге створіння з блакитними очима і білявими кісками, скрученими зеленими резинками. Об’єкт рухливий, галасливий, неспокійний. Між об’єктом Молі і об’єктом Гелен існує якийсь зв'язок. Молі має фізичну ваду, Гелена дуже непокоїться за неї. Молі не боїться; вона знає, що ніколи не загине, а лише втратить форму. Всі ці картини миттю пронеслись перед Стрільцем А.
— Молі не може загинути. — мовив Стрілець А. — вона може лише змінити стан перебування у світі.
— Справді? — лише зараз Гелена стрепенулась, усвідомивши, що вже досить довго розмовляє невідомо з КИМ.
Жінка озирнулась довкола і несвідомо перехрестилась. Звичайно подібне траплялось і раніше, але не так довго і не на такі серйозні теми.
«Ось що робить космос з людьми», — подумала вона.
— У вашого виду надзвичайно розвинений інтелект, але форма надто крихка. — сказав Стрілець А.
«Не допомогло», — простугоніло у голові у Гелени. Вона поклала на стіл тремтячі руки і спробувала вгамувати хвилювання.
— Форма? — перепитала здивовано.
— Так, форма. — Стрілець А покопирсався в базі даних, добираючи зрозуміліше для своєї гості слово. Колись в його сингулярність втрапила форма зовні подібна до теперішніх прибульців, проте верхній пласт її складався із зовсім інших хімічних елементів, а всередині вона була порожня. Форма називалась — скафандр. — Ваш скафандр, та оболонка, що захищає від пошкодження ваш інтелект і пам'ять.
Гелен закашлялась. Вона ніколи не розглядала своє тіло окремо від інтелекту і пам яті і від того, що її розділили на окремі частини почувалася незатишно.
— Такі об’єкти не можуть існувати довго. Якби вашу внутрішню сутність пересадити у міцнішу форму, тоді — інша справа.
— Я ніколи не думала про це. — видихнула Гелена.
— Не треба так побиватись — внутрішнє цінніше за форму.
Гелена кивнула, відчуваючи як разом зі страхом в ній прокидається цікавість ученого. Раніше ніж вона встигла запитати, Стрілець відповів:
— Я — колапсуюча зірка. Та сама, світло якої ви шукаєте. Кілька космічних миттєвостей тому, ви перетнули мій горизонт подій.
— Ми померли, — видихнула Гелен, — тому я чую твій голос.
— Ні.
— Але сингулярність… Ніхто не може жити за горизонтом подій.
— Вашому екіпажу нічого не загрожує. Ви під моєю опікою.
— Але…
— Тихше, — зараз сюди наближається Рольс. Він буде здивований, якщо почує, що ти з кимось говориш. Я зникну, а коли ти лишишся сама — повернусь.
Голос стих. Гелена притислась головою до скляної стіни позаду і побачила, як кілька крапельок поту повільно капнули на стільницю. «Слухова галюцинація», — прошепотіла вона побілілими губами. Цієї миті в коридорі почулися кроки.
— Ви з кимсь розмовляли, лікарю? — Рольс мав підозрілий вигляд. Відчувалося, що він прийшов з дорученням, яке не хотів виконувати.
— Вам вчулося, інженере, — відповіла Гелена.
— Дивно, — Рольс недовірливо обвів кімнату поглядом. — Капітан Грак… — почав він і запнувся.
— Що з ним?
— А що, з ним мало щось статись?
Гелена стенула плечима, намагаючись поводитись невимушено. Але думки не давали їй спокою — голос… він попередив її про прихід Рольса задовго до того, як вчулися кроки. Боже, що відбувається?
— Капітан Грак збирає екіпаж. Він має дещо нам повідомити. — слово «дещо» Рольс зумисне підкреслив.
Проте Гелена була така незібрана, що не вловила суті мовленого.
— Зустріч відбудеться негайно. Поспішіть. — Рольс зник за дверима.
Гелена ніяк не могла оговтатись від шоку. Вона інтенсивно потерла щоки і промасажувала шию. В кімнаті стояла німотна тиша і вона навіть не була певна, що розмова зі Стрільцем А відбувалася насправді.