…
Інженер Рольс повідомив екіпаж про наказ капітана Грака і тепер невпевнено тупцював біля його дверей. Раніше він би ніколи не наважився зайти до кабінету без виклику, але ситуація змінилася. Життя усіх мандрівників було під загрозою і це стирало бар’єри. Для сміливості Рольс кашлянув і постукав у двері.
— Увійдіть, — голос капітана звучав хрипло.
Переступивши поріг, Рольс одразу прозвітував:
— Я передав ваше розпорядження усьому екіпажу. За кілька хвилин вони зберуться в залі. Можемо рушати.
— Гаразд, Рольсе, — капітан підвівся.
— Капітане Грак, — гучніше, ніж завжди мовив Рольс і його голос неприємно різонув тишу.
— Що, Рольсе? — капітан здивовано звів брови.
— Я хотів поговорити з вами про одного члена екіпажу…
Грак уважно подивився на інженера.
— Мене турбує Гелена Арон, капітане, — мовив Рольс.
Грак насупився.
— Що з нею?
— Я чув як вона з кимсь розмовляла, коли підійшов до її кімнати, проте всередині нікого не виявилося.
Грак голосно розреготався:
— Схоже, ми усі тут потихеньку втратимо здоровий глузд.
— Питання не в цьому, капітане. Ми не знаємо як впливає на нас Стрілець А. До того ж, можливо, засмоктані не ми одні.
— Що ви хочете цим сказати, інженере?
— Гелена Арон. Вона з кимось розмовляла. — чітко повторив Рольс.
Капітан насупився ще дужче:
— Невже ви думаєте, що вона б стала це приховувати?
— Я сам чув.
— Але ж ви нікого не помітили.
— Нікого матеріального. Але, — Рольс запнувся, — це не означає, що тут не можуть існувати нематеріальні істоти, а їхні наміри можливо зовсім недоброзичливі.
— Зрозуміло, — мовив капітан. — до всіх наших халеп додалася ще одна. Спробуйте все з’ясувати у самої Гелени.
— Якщо ви не заперечуєте я проведу стеження.
Грак стенув плечима.
— Якщо це потрібно, інженере. — і вже в дверях буркнув, — Чортівня якась…
Коли Гелена переступила поріг зали, за столом вже зібрався увесь екіпаж. Лейтенант Ятуб підвівся і відсунув Гелені стільця. Вона стримано хитнула головою і присіла. Біля кожного з присутніх стояла склянка з водою. Проте пити ніхто не поспішав.
Капітан Грак виглядав бездоганно. Усі ґудзики на мундирі застібнуті, виголений і зачесаний. Та погляд мав відсторонений.
Капітан добре тримався, але легке тремтіння пальців видавало його занепокоєння.
— Я зібрав вас тут, щоб повідомити, — почав він і запнувся. — Повідомити дві новини. Поршу вас бути витриманими і сприйняти все спокійно.
Пауза.
Здавалося він хотів заспокоїти не екіпаж, а себе. Рольс підбадьорююче глянув на капітана. Той відкашлявся і продовжив.
— …Операція по наближенню до чорної діри для забору світла провалена. Корабель опинився надто близько до неї і ми перетнули горизонт подій.
Присутні не ворухнулись. Можна було подумати, що їм вже все відомо, або, що вони не усвідомили почутого. Тиша ставала нестерпно напруженою. Та капітан, здавалося, і не збирався продовжувати. Тоді ініціативу перебрав Рольс. Запинаючись, він почав роз’яснювати, що відбулося.
— За законами фізики нас мала знищити сингулярність Стрільця А. Однак, з якихось причин цього не сталося. Я бачу цьому лише два пояснення: або відомі нам фізичні закони тут не діють, або Стрілець А усупереч нашим уявленням про чорні діри, має розум і не бажає нас знищувати. Мені невідомо скільки ще це триватиме. Але нам треба колективно вирішити, що робити далі.
— Потрібно повідомити Землю про ситуацію, в якій ми опинились, — підключився до розмови астроном Орл.
— Для Землі нас більше не існує. Ми щезли з її радарів, щойно перетнули точку неповернення. Думаю, нас вважають загиблими, — випалив Рольс, уважно вдивляючись в обличчя колег.
Ніхто не поворухнувся. Лише у лейтенанта Ятуба вихопилося:
— О! — але він миттю змовк і вхопився за свій перебинтований лікоть.
— Отже, від Землі порятунку чекати марно, — констатував Орл.
— Навіть якби вони намагалися, це не дало б жодних результатів. Допомогти можна лише, знаходячись в безпосередній близькості до зірки, але в такому випадку вирватись з її горизонту подій нереально. — відповів Рольс.
— Ну й ситуація, — буркнув Орл. — Що ж нам тепер тут вічно тирчати?
Рольс остовпіло дивився на Орла.
— А вам це звідкіль відомо? — врешті витиснув він з себе.
— Ви про що, Рольсе? — наїжачився Орл, — Що мені відомо? Я лише щойно довідався від вас… — голос астронома почав зриватися на писк.
Як не дивно, це розрядило атмосферу. Всі члени екіпажу нарешті трохи розслабились і вперше за час розмови глянули одне одному в очі.