— Де ваша мама? — запитала Гелен.
— Ти, — відповіла Молі, тулячись до брата.
— З ким ви тут живете?
— Він сказав, що ти прийдеш.
— Хто він?
— Він.
— Він — ваш дід, так?
Молі різко похитала головою.
— Батько?
Знову заперечення.
Чорт зна що…
— Братик хворий, — протягнула Молі.
І лише тут Гелена звернула увагу, що хлопчик важко дихав, вона приклала долоню до його голови — жар.
Як уві сні вона викликала таксі і везла дітей у лікарню. Медичні сестри витріщались на неї як на пришелепувату — мокра, обдерта з дітьми в лахміттях. Байдуже. Пояснювати надто довго. Не знаєш з чого почати. Дітей обстежили. З Молі було все гаразд, а от Неназваний мав запалення легень. Гелена повінстю оплатила його лікування, але це не допомогло.
За кілька днів їй зателефонували і попросили приїхати забрати… тіло.
— Братик більше не повернеться? — запитала Молі, тулячись до Гелени.
Жінка обняла Молі і погладила по голові.
— Він пішов від нас, так?
Молі все зрозуміла. Хоча Гелена й намагалася приховати очевидне. Але ця дівчинка була надзвичайно, не по віку, мудра. Молі залишилась жити з Геленою у її квартирі і все було добре, доки не з’явилась та хвороба.
… З побаченого Стрілець А зрозумів не все. Найбільше його здивувала поведінка самої Гелени. В його єстві був закладений інстинкт виживання за будь-яких умов і за будь-яку ціну. Вона ж, збиралась добровільно відмовитися від життя. Це не вписувалося у його розуміння.
Він відчував себе якось дивно від спілкування з Геленою, однак прагнув його продовжувати.
Стрілець А розумів, що розмовляє зовсім з іншою істотою. Конструкція її відмінна від його. Спершу йому навіть видалося, що це хаотичне нагромадження внутрішніх органів невиправдане. Проте, чим далі він заглиблювався у вивчення об’єкту, тим дивовижніші речі помічав. Об’єкт ніби жив одночасно у кількох паралельних світах — реальному і внутрішньому. Внутрішній переповнювали вимисли, фантазії і фобії, які значно більше впливали на життя об’єкта, аніж події світу зовнішнього. Парадокс, але внутрішній світ, хоча і був реакцією на зовнішній, та для Гелени видавався реальнішим за саму реальність. Оце так об’єкт!
— Навіщо ти хотіла знищити себе? — Стрілець говорив монотонно, так ніби пропонував своїй новій знайомій випити кави.
— Емоції захлеснули мене.
— Що це таке, емоції?
Гелен на мить задумалася. Вперше в житті їй доводилося підшуковувати пояснення очевидним речам.
— Реакція на зовнішні події, яка не піддається контролю мозку, — відповіла вона нарешті.
— Це не логічно. Головний інстинкт у всіх — самозбереження. Навіть якщо вони не розуміють для чого.
Гелена стенула плечима.
— У вашого роду присутні відхилення, — констатував Стрілець А. — Я вивчав ваших колег. У них також інстинкт самозбереження не надто розвинений. Натомість потужно розвинене бажання отримати задоволення. Для мене це не зрозуміло. Навіть перед страхом смерті, вони не концентрують усі сили на тому, щоб врятуватися, а розпорошують енергію на думки про задоволення.
Гелена розгублено дивилась поперед себе:
— Я не знала про що вони думають. У жінки сильно розвинений інший інстинкт — материнський. Вона ладна пожертвувати собою, аби врятувати те, що в ній зародилося, — на мить Гелена змовкла, потім схлипнула. — Це було нестерпно, нестерпно жити так.
— Що з тобою? — Стрілець був остаточно збитий з пантелику.
Гелена швидко витерла пальцями очі.
— Це сльози. Я плачу, — пояснила Гелена.
— Сльози, — повтори Стрілець.
— Коли людині боляче, вона плаче.
— Тобі боляче?
Гелена зітхнула:
— Це в минулому. Тепер це спогади, які викликають печаль.
— Печаль.
— Так. Ледь-ледь відчутний жаль за тим, що нічого не можна змінити.
— Не розумію.
— Коли вже нічого не можна повернути, бо все в минулому, тоді виникає жаль.
— Завжди можна все повернути.
— Можливо, для когось і можна. Але для нас, звичайних людей, — це неможливо… Є речі, які не пояснюються, — прошептала Гелена. — Їх можна тільки відчути.
Стрілець А надовго замовк, аналізуючи відповіді і врешті запитав:
— Для того, щоб відчути обов’язково мати таку оболонку, як у тебе?
— Тіло? Ні, думаю, для цього треба мати душу.