Система, що відповідала за збір інформації Стрільця А активно працювала. Він ще ніколи за такий короткий час не отримував такої лавини знань.
«Душа — атма, енергетична субстанція невидимого кольору, вільна від умовностей і необмежена ані часом, ні простором, що опиняється в заручниках фізичного тіла» — видавав банк даних Стрільця.
— Мені здається, — мовив він. — Ти хочеш побути одна. Я повернусь через деякий часі і ми продовжимо.
Гелена кивнула. Вона була збуджена, в руках відчувала тремтіння. Це від спогадів, що несподівано нахлинули — заспокоювала вона себе. Але серце підказувало інше — давно, дуже давно з нею не було нічого подібного. Вона закуталась в картатий плед, звернулась клубочком і заснула.
Вранці вона знову почула голос. Тої миті вона якраз варила каву в кавоварці і ледве не обпеклася.
— Гелено!
— Так.
— Озирнись назад.
Вона повернулась і побачила на столі 17 орхідей різного забарвлення у керамічних вазонах — точнісінько таких, які багато років тому їй подарував на день народження однокласник Рест. Він запросив її у маленьку кав’ярню за коледжем, яку перед цим заставив квітами.
На ті часи це були найдорожчі квіти на земній кулі і Рест складав гроші цілий рік, аби купити їх, економлячи на обідах в коледжі. Гелена була на сьомому небі від щастя. Вони кілька годин переносили вазони в її будинок, жартуючи і кепкуючи з шкільних приятелів. В дорослому житті їй робили й інші подарунки. Проте цей — чомусь був найдорожчий. Адже всі інші подарунки чоловіків мали підтекст, або натяк. Всі, окрім цього.
Жінка гадала, що вже й забула про ті часи і свої дитячі почуття, але щойно квіти з’явитися, як хвиля теплих спогадів колихнулась в її серці. Отже, підсвідомість навіщось берегла ці спогади.
Серце Гелени стислось.
— Що це? — розгублено запитала вона. — Звідки вони тут?
— Ти казала, що у вашому світі нічого не можна повернути, але тут все не так.
— Звідки ти дістав їх?
— Все, що колись існувало має свою структуру, Гелено. Інформація про нього зберігається у всесвітній базі даних і при бажанні його можна відтворити.
Гелена якийсь час помовчала. Підійшла до букету, невпевнено поторкала пелюстки, вдихнула пахощі. Квіти були справжні і пахли вологою.
— Але ж це неможливо. Тут немає землі, атмосфера непридатна для вирощування квітів, чи ти у теплиці?…
— Інколи достатньо пам’яті. — загадково мовив Стрілець.
Гелена лише похитала головою.
— Навіщо ти це зробив?
— Мене захлеснули емоції.
— Що-о-о-о-о?
Від подиву у Гелени підкосились ноги. Коли вона відкрила очі, помітила що напівлежить у кріслі-качалці. Тіло було настільки скуте, що вона не могла поворухнутися. В голові знову зазвучав голос і їй здалося, що він вже не відливав металевими нотками, а був схвильований.
— Що з тобою сталося? Ти налякала мене.
— Я? — Гелена спробувала підвестися, але їй не стало сили і вона опустилася. — така квола.
— Чому це сталося? — не вгавав Стрілець А.
— Ти… Ти говориш не так, як раніше. Ти говориш як… як людина.
Стрілець А помовчав, ніби вичікуючи і потім мовив:
— У вас, людей, говорять: з ким поведешся — того й наберешся. Тобі не сподобався мій подарунок?
— Просто, це так неочікувано, — зітхнула Гелен.
— Я відтворив з твоєї пам’яті найдорожче з того, що було у твоєму житті.
Гелена не відповіла. Стрілець мовив:
— Я чув вашу розмову з іншими членами екіпажу, Гелено. Я був тоді в кабінеті.
— І що?
— Я справді знаю як вам полишити мої володіння. Якщо зробити все вірно, екіпаж вирветься із зони мого впливу.
— Справді?
— Так, але…
— Але?
— Гелено, дай відповідь на одне питання.
Жінка хитнула головою.
— Тобі не буде сумно без мене?
Вона завмерла. Досі вона не думала про це. І лише тепер відчула, що Стрілець А для неї не просто чорна дірка в глибинах космосу. Від думки, що вони ніколи більше не поговорять їй стало зле. Гелені навіть здалося, що всі ті далекі глоси, які вона чули раніше належали йому і що це саме він підіслав того жебрака на мості, аби врятувати її у ту дощову ніч від загибелі.
— Ти людина і твоє місце не тут. — відповів Стрілець. — Однак, я знаю — ти б хотіла залишитися зі мною і я цього хочу.
— Я не думаю…
— Ти залишишся, щоб решта екіпажу полетіла. Ні про що не турбуйся. Я забезпечу тебе усім необхідним.
— Але там Молі…
— Ви прилетіли за світлом, — мовив Стрілець, — Ваш корабель отримає його стільки, скільки забажаєте. Щодо Землі… ти зможеш надіслати туди послання, яке обов’язково досягне її. — Уперше за своє життя він збрехав, чисто людська реакція на ситуацію…