— Зрештою за час нашої відсутності земляни могли створити штучне світло, — невпевнено мовив Рольс.
— А хіба таких спроб не робили раніше, — саркастично мовив Орл.
Капітан похитав головою, але нічого не відповів.
— Що скажете на цю пропозицію, Ятуб? — капітан повернувся в бік лейтенанта.
— Я за, — почервонів Ятуб.
— Рольс?
— Вимушений згодитись, — мовив інженер і додав, — не бачу альтернативи.
— Орл?
— Мені це все не подобається, не подобається, але тут я потрохи божеволію, тому погоджуюсь…
— Гелено? — капітан недослухав Орла.
— Я залишусь.
— Що?
— Це умова Стрільця. Я маю залишитись.
Екіпаж перезирнувся.
— Дурниці, — капітан Грак стис кулаки. — Ми нікуди не полетимо без вас.
— Саме так і буде, якщо ви мене не залишите, — спокійно мовила Гелена.
Екіпаж знову перезирнувся.
— Навіщо ви йому?
Гелена непевно похитала головою.
— Можливо він попросить чогось іншого? — буркнув Орл.
— Нічого іншого він не попросить. — твердо мовила Гелен. — Це умова, яку ви маєте виконати, якщо хочете вирватись з-під впливу сингулярності. До того ж, подібне трапляється не часто, тому поспішіть.
— Чим далі — тим гірше, — буркнув Орл.
— Я як капітан, — почав Грак, — відповідаю за кожного і за вас Гелено…
В цю мить повітря наповнилось якоюсь дивною іонізацією і весь екіпаж відчув присутність Чогось невідомого. І одночасно в їхніх головах зазвучав голос Стрільця А.
— Якщо вона залишиться, я відпущу вас, — сказав голос.
Екіпаж перезирнувся.
— Це абсурдна пропозиція. Вона відхиляється, — миттю зреагував капітан Грак.
— Зачекай, Граку, — перебила його Гелен.
— Що?! Ти хочеш залишитися?
— Зачекай мені треба з Ним поговорити.
— Та говоріть, будь ласка, я за вас печусь, лікарю. Сам би я ні за що тут не залишився.
— Ви не знаєте всього.
— Я відчуваю, мені здається… ти хочеш залишити мене, — мовив Стрілець.
Гелен зітхнула, Стрілець продовжив:
— Якщо це справді твоє бажання, я не можу змушувати. Мої володіння були мертвими, доки їх не наповнили твої спогади, а я про це навіть не здогадувався. Якщо ти залишися, ми можемо наповнити весь цей світ істотами з твоєї пам’яті.
— Фантомами?
— Ні. Матеріальними істотами. І не лише ними, а ще й морями і океанами і горами, які ти бачила. Я був вражений їхньою красою, коли переглядав твої спогади. Ніколи нічого подібного не зустрічав до цього. Я зможу все це відтворити тут, однак, без тебе мій світ буде пусткою.
Гелена вражено похитала головою.
— Ти не погодишся? — запитав Стрілець.
— Стрілець, — прошептала Гелена, — Я не знала що це можливо, лише по пам’яті відтворити світ…
Він не відповів.
— Що з тобою? — знову запитала Гелена.
— Лети Гелено, — мовив він відсторонено.
— Та що з тобою?
— Ледь-ледь відчутний жаль за тим, що нічого не можна змінити, бо все в минулому, — повторив стрілець А знайомі їй слова.
— Але ж ти можеш змінити все.
— Тільки не стерти з інформаційної бази нашу зустріч. Вона назавжди залишиться, як і все, що я пізнаю, в банках моїх даних. Як і я назавжди залишуся пустою чорною дірою. Я покохав тебе, Гелено. До тебе я не знав про почуття, про самотність, печаль. Ми могли б жити з тобою вічно, але ти не можеш покинути Молі і згодна проміняти вічність на кілька космічних секунд… Я розумію тебе…
Гелена раптом подумала, що жоден чоловік у світі не відпустить жінку, яку кохає тільки тому, що так буде краще для неї.
— А що буде з тобою?
— Не думай про це.
— Але ж я не безсердечна…
— Твоє зникнення знищить мене, Гелено.
— Але чому?
— Так я розшифрував інформацію твоєї підсвідомості — вічна розлука з тим, кого кохаєш зрештою вбиває.
— Це ти зчитав з моєї підсвідомості?
— Атож.
Гелена мовчала, відчуваючи, як сльози підступили їй до горла. І він це відчував теж, бо був міцно сплетений з нею.
— Гелено, ці жертви, — почав капітан Грак.
Гелена виставила вперед руку, просячи його замовкнути.
— Не треба, капітане. Все вирішено. Готуйтесь до відльоту.
— Все ж я вважаю, що нам краще здійснити спробу вирватися усім.
— А звідки вам відомо, що він не замислив чогось. Раптом погубить увесь корабель, аби помститись за те, що вона не залишилась, — ліз осою межи очі Орл. — Я впевнений: таке може статись, якщо він запав на неї.
Рольс метнув сердитий погляд на Орла. Єдиним його бажанням зараз було, аби він заткнувся. Проте інженер стримав емоції.