(Співаючи, виходить в сіни і співа дужче.)
(Вертається хутко в хату і присіда за дверима.) Іде! В хаті темно, схватю, обніму і поцілую, що вона скаже.
Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнімає і цілує.
Гершко і Роман.
Гершко. Гвулт! Рятуйте! Розбійник!…
Роман (випускає Гершка). Тю! Бий його сила божа! Жида поцілував замість Мотрі…
Гершко (одмахується шапкою). Не подході, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
Роман. Та цитьте, ради бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський син!
Гершко. Не подході! У меня рівільвер… вот, слішиш, звьол курок (щовкає язиком), буду стрілять.
Входе Мотря з свічкою.
Ті ж і Мотря.
Мотря. Що тут за гвалт?
Гершко. Хотів мене задавить… у мене п'ятсот рублей чужіх дєнєг, протестуюсь…
Роман. Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт його знає, що йому сказать… Я пошуткував, я тутешній, я син Герасимів.
Гершко. Ви син?
Роман. Єй-богу, син!
Мотря. Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?
Роман (тихо). Та я думав, що ти увійшла, кинувся на нього і обняв.
Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
Гершко. Ой боже мій! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (дає кружку). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов, я не хотів вас лякать…
Гершко (напившись води). Дай господи, щоб ето минулось благополучно, а єслі ви мені растроїлі нерви, то будіте меня возіть на свой счот на ліманє.
Роман. Оце лихо! Якби ж я вас ударив, а то поцілував.
Гершко. Я думав, що ви мєнє кусаєте і хотітє мєнє перекусивать горло… Ох! Гдє отєц?
Роман. Поїхали кудись.
Гершко. Це погане діло.
Роман. А що там трапилось? Скажіть мені.
Гершко. Мені нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землі, пусть завтра батько будєт у Смоквинова з грішми, в обідню пору, і я там буду, — бо ми потеряєм землю. Жолудь з рук вирве.
Роман. Добре, скажу.
Входе Копач.
Ті ж і Копач.
Копач. Здоровенькі були! (Побачивши жида.) А-а!
Хе-хе-хе!
Гершко. Господін, што вам от мінє завгодно, я нікакого Хведора не знаю.
Копач (грізно). Де цимбали? Грай, псявіро!{7}
Гершко. Какіє там цимбали? Чого ви чіпляєтесь? Іграйтє сєбє, єжелі ви музикант.
Копач (до Романа).
(До жида.)
Гершко. Я вас не понімаю, говорітє сібе, сколько угодно.
Копач. Хе-хе-хе! Де тобі понімать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всі напам'ять.
Гершко. Не нужно міні ніяких ваших стіхей. (До Романа.) Скажіть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє діло, с тем до свіданья. (Іде.)
Копач. Слухай, як тебе?
Гершко. Я до вас ні маю нікакого прікосновєнія, і нам нечего рекомендоваться. (Виходить.)
Копач (вслід).
Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матеріялу на воза не забереш. Тридцять літ меж людьми живу — знаю, хто чим дише… Опит — велікоє діло. От засяду зимою і напишу комедію малоросійську: