До площі везли на срібному блюді, «тавтою червоною покрытом», – царську грамоту та несли козацькі клейноди: гетьманську булаву, корогви, бунчук і печатку. На площі стояв стіл зі сходами, накритий червоним сукном. З одного боку стояли міністр Ф. Наумов і Д. Апостол разом з іншими полковниками, а з іншого – ті, хто ніс козацькі клейноди. Ф. Наумов оголосив, що приїхав для виборів гетьмана, і тричі спитав, кого хочуть козаки обрати. І тричі йому відповідали, що миргородського полковника. Тоді міністр, звернувшись до Д. Апостола, сказав: «Его императорское величество… именным указом жалует тебя в гетманы…»
Таким чином, новим гетьманом став один із найбільш досвідчених і старих представників козацької старшини. Однак слід зазначити, що при виборах Апостола і Скоропадського, всупереч домовленостям, не було складено договірних статей між царським урядом і Військом Запорозьким. Знову було порушено традиційне зобов’язання, яке було дійсним з часів Переяславського договору Б. Хмельницького.
Однією з перших дій Данила Апостола як гетьмана було створення впорядкованої системи володіння маєтками, насамперед ранговими. Такі володіння були тимчасовими – з втратою посади втрачалось і право на маєток. Проте козацька старшина різними шляхами намагалася закріпити їх у довічне володіння. Попередній гетьман І. Скоропадський вільні військові села роздавав особам, які взагалі не були на військовій службі. (Так, рангові села Пушкарі, Рогівка та Бирин він віддав своїй дружині і затвердив їх за нею царською грамотою.)
За зловживання був засуджений і усунутий з посади лубенський полковник А. Маркович. Та й сам таємний радник Ф. Наумов виявився ласим до рангових маєтків. Він продав бунчуковому товаришу Фаю села Стахорщину і Блистову, які були надані йому Данилом Апостолом. Гетьман вчинив рішуче – наказав старшині, що управляла Генеральною канцелярією і судом, вилучити село Середину Буду з володінь Наумова. Про факти продажу рангових володінь та одержання міністром Наумовим хабарів Апостол повідомив російський уряд. Міністра було відкликано з Лівобережної України.
Перед Данилом Апостолом стояло величезне і складне завдання – реформувати й організувати українське економічне життя. Щоб зрозуміти всю складність цього завдання, треба нагадати, що в старій Польщі місто не було зв’язане з шляхетською земською організацією. В козацькій Україні було ще гірше – після Переяславської угоди міста і містяни через голову українського уряду виходили на уряд московський, бо Військо козацьке, особливо його верхівка, хотіли забрати від міської громади всі ті економічно-соціальні здобутки, які були забезпечені національно-визвольною боротьбою. Таким чином, московський уряд, користаючись таким положенням, на свій лад писав закони і формував соціально-економічне життя, підпорядковував собі торгівлю. З одного боку, становище міщанства, яке було опорою національно-визвольного руху, поліпшилось – зникли польські побори, але московська рутинно-азійська бюрократія виявилась не кращою. Допоки був живий Богдан Хмельницький, державна машина працювала чітко, перш за все дякуючи особистим якостям національного лідера. Але конструктивності, звичайно, не вистачало. Ще не настав час для реформи адміністрації, судочинства, фінансів. Полковий устрій тільки починав діяти як державно-адміністративний апарат. Полковники залишились полковниками, долучивши до того функції старост. І то старост не юридичних, а старост-державців, які виконували перш за все поміщицькі функції. Інші верстви не були зв’язані з козацьким устроєм. Вони сприймали державу не як державну організацію, а як Військо.