Отже, новий гетьман Данило Апостол мав перед собою завдання не просто створити нові органи державної влади Гетьмащини, а й «пристосувати» їх до реалій тодішнього життя, «вписатись» у загальноімперську російську державну машину, але так, щоб не стати безвольним коліщатком. До кінця виконати це завдання Данило Апостол не зміг, але він, дивовижно балансуючи, в неймовірних реаліях того часу зумів відродити економічне життя країни, не віддати на поталу ті великі зрушення, що ініціював Іван Мазепа. Апостол чудово розумів, що його власний особистий приклад стане запорукою міцності його правління. Тому він не примножував безоглядно свого власного багатства, не йшов на ризики державного масштабу, маючи перед собою приклад Івана Мазепи. Він виконував тяжкий, сповнений драматизму і навіть відчаю обов’язок перед долею і народом – зберегти, реформувати і поставити на службу нації все, що було завойовано у кривавій боротьбі. І з цим він впорався. Україна-Гетьманщина відчула свій кревний зв’язок з державністю Київської Русі, було повернуто деякі права, прийняті ще за часів Хмельницького. Розтерзаний війною, підірваний зрадою і визиском народ дихнув на повні груди. Потяглися з України чумацькі мажі, запрацювали млини і винниці, цегельні й олійниці. Виросли нові церкви і собори, ожили козацькі монастирі.
Через рік після відновлення гетьманства у зв’язку з проблемами суспільно-господарськими новий гетьман Данило Апостол 1728 року звернувся конфіденційно через канцлера до імператора Петра ІІ з «пунктами статейными». Це були пропозиції щодо політичного та економічного устрою України:
1) щоб гетьмана на Україні обирали вільними голосами, але з дозволу царя;
2) щоб полкову й генеральну старшину обирала полкова старшина й заможне козацтво, а стверджував гетьман;
3) щоб кандидатів на полковників та генеральну старшину стверджував цар;
4) щоб сотників обирало козацтво, а стверджував гетьман і т. д.
Гетьман невдовзі одержує від імператора відповідь у вигляді так званих «Решительных пунктов». Вони скасовували податки, введені Малоросійською колегією, і повертали норму договору 1654 року, до того ж планувалося створити посади двох підскарбіїв – росіянина та українця. Заводилось письмове діловодство. Головним досягненням нової угоди було те, що зібрані доходи призначались для військових потреб на місцях, а не в царську казну.
Отже, найбільших успіхів у реалізації проекту відокремлення фінансів від адміністративної установи – Генеральної військової канцелярії – було досягнуто за часів гетьманування Данила Апостола. Саме тоді було створено фінансовий орган управління з визначеними обов’язками – Канцелярію малоросійського скарбу.
Також російський уряд дав згоду на те, щоб судові справи було передано у відання місцевих судових органів. Генеральний військовий суд залишив за собою тільки апеляції. Упорядковувався порядок ведення рангових та ратушних маєтків, адже земля почала відігравати головну роль у накопиченні багатства. Через те рангові та ратушні володіння, які були в особистому володінні козацької старшини, за «Пунктами» гетьмана, слід було повернути. В особистому володінні залишались тільки вислужені та куплені маєтки. Однак було встановлено обмеження гетьманської влади і порядку надання нових володінь. Раніше гетьман надавав володіння своїм універсалом, який затверджував цар жалуваною грамотою. Тепер це право повністю переходило до царя, тому у травні 1729 року Д. Апостол спеціальним розпорядженням, надісланим в усі полки, зупинив дію своїх універсалів на володіння маєтками.