Гетьману вдалося ґрунтовно поліпшити судочинство. 13 липня 1730 року була розіслана «Інструкція Українським судам». Вона передбачала ступеневу систему апеляцій, також інструкцією регламентувався склад полкових, сотенних і сільських судів і визначалася їх компетенція. Сотенні, городові і магістратські урядовці в свою чергу зобов’язувались видавати купчі на продаж ґрунтів, духівниці та інші документи.
Дуже важливе значення мала кодифікація українського права. Для цього треба було звести до одного кодексу всі «правні книги», які використовувалися у судочинстві України. Гетьман звертається до архімандрита Києво-Печерської лаври з проханням надіслати знавців цієї справи. Також він зобов’язав юристів глибоко вивчити тисячолітню практику українського судочинства – звичаєве право й різні письмові джерела, починаючи від «Руської правди», «Литовських статутів», «Саксонського права» тощо. Кодифікацію було завершено вже після смерті Данила Апостола.
Багато зробив гетьман Апостол і для захисту економічних інтересів Гетьманщини. Він прагнув повернути українському купецтву і всій системі торгівлі ті права, які вони мали за Мазепи. Було відновлено вільну торгівлю між Україною та польським містом Шльонськом. У подальшому Данило Апостол усіляко сприяв розвитку українсько-австрійських торговельних контактів через землі Правобережжя. Варто згадати і привілеї, надані гетьманом українським містам – центрам зовнішньої торгівлі (зокрема Ніжину). Так, в універсалі 1729 року, підтверджуючи надані ще Скоропадським привілеї київським торговцям, Данило Павлович надавав також митні пільги купцям, що мали торгівлю із Шльонськом і Гданськом. До того ж у «Решительных пунктах» було зазначено, що євреї могли вільно приїздити у Малу Русь з товарами. Це було безпосередньо пов’язане з існуванням транзиту через Правобережжя українських та іноземних товарів, оскільки транзитна торгівля через українські землі вже давно перебувала в сфері інтересів єврейських купців.
Гетьман створив у Києві своєрідну вільну торгову зону з вільним торговим портом. Зрозуміло, це не дуже подобалось в імперській столиці, де з протестом виступали представники російських міст.
Ось якою бачив Україну у другій половині ХVIII столітті мандрівник Павло Алепський: «Який же це благословенний нарід! Яка це благословенна країна! Велика її вартість у тім, що в ній зовсім нема чужовірців, а тільки чисто православні: вірні й побожні. Щасливі наші очі тим, що вони бачили, уха наші тим, що чули, і серця наші – тою радістю і захопленням, що вони пережили. Бувши колись у неволі, ці козаки живуть тепер у радощах, веселощах і свободі. Вони побудували соборних церков. Навіть по селах церкви одна одної красніші. Ще з більшим запалом люди стали вчитися, читати, співати гарним церковним співом.
Знай, що в козацькім краю в кожнім місті і в кожнім селі побудували доми для мешкання бідаків і сиріт – при кінці мосту або на краю міста.
Кожне місто і містечко в козацькій землі багате на людей, а особливо на маленьких дітей. Кожне місто має, мабуть, 40, 50 тисяч людей і ще більше. Але дітей більше як трави. І всі вміють читати, навіть сироти! Вдів і сиріт у цім краю множество. Чоловіків побито в безнастанних війнах. Але у них гарний звичай: дітей своїх вони женять замолоду, і через те їх більше, як зір на небі і піску на морі.
Кожну хату оточує город, засаджений вишняками, сливами та іншими деревами, а в середині капуста, морква, ріпа, петрушка, цибуля. Долиною один за другим ставки для риби. По ставах млини. Загати обсаджені вербами, на ставах велика сила жовтого і білого цвіту.
Друге збіжжя зветься жито, воно подібне до пшениці, се тонка пшениця, хліб з неї чорний, а росте вона так високо <…> так що їздець ховається у ній. В козацькій землі сіють її дуже багато, так що траплялось годинами їхати полями жита довгими й широкими як море. Зерно це перемелюють, заливають водою і потім женуть горілку, варячи разом з цвітом хмелю, що надає горілці гостроти. В землі козацькій вона дешева, просто як вода, а в московській дуже дорога».
Коли Данило Апостол отримав гетьманську булаву, йому вже виповнилось 73 роки. І можливо, хтось в царському уряді сподівався, що сивочолий козак вже не має жодних серйозних політичних планів. Але вони помилились. Мало того, що Данило Апостол прожив ще більше шести років, він встиг залишити помітний слід в історії козацької України саме як гетьман. При цьому і російський уряд, і імператриця Анна Іоаннівна практично не мали до нього претензій, хоча і намагалися всіляко стримувати його державницькі устремління. Тому не дивно, що в 1731 році за виявлену особливу хоробрість і на відзнаку особистого вкладу українського полководця царський уряд нагородив гетьмана Данила Апостола однією з найпочесніших нагород імперії – орденом Святого Олександра Невського (50 діамантів і 599 сколків діамантів на золотому і срібному фоні).