Звертає на себе увагу і той факт, що Хмельницький, зосередивши всю повноту влади у своїх руках, з початку 1649 року безумовно став виявляти самодержавні устремління. Встановлений ним режим влади дуже нагадує протекторат Олівера Кромвеля.
На жаль, наступник Хмельницького Іван Виговський не став послідовником політики великого гетьмана. На час народження Данила Апостола Виговський натрапив на міцний «камінь спотикання» у ключових полках Гетьманщини – Полтавському і Миргородському. Гетьманський уряд почав відверто нехтувати «свободи і вольності» городового і запорозького козацтва, зокрема було усунуто кошового, заборонено ловити рибу в річках і продавати вино, поширено практику оренд і непомірних поборів. Було зроблено спробу відновити шляхетське землеволодіння. Так, у Полтавському полку соратник гетьмана Юрій Немирич отримав маєтки, у Полтавському і Миргородському полках гетьманський намісник Тимофій став конфісковувати у козаків та міщан маєтності, «понаставляв панів». Усе це призвело до опозиційного руху, який до кінця 1657 року набув загрозливого характеру. Його центрами стали Запорожжя на чолі з кошовим Яковом Барабашем і Полтавський полк, очолюваний полковником Мартином Пушкарем. Підтримували полтавців і миргородці. З обох боків починається політична тяганина з Москвою, яка тільки посилювала позиції останньої. Відбувається бій в околицях Полтави, де українці б’ються один проти одного. В результаті цього зіткнення загинуло близько п’ятдесяти тисяч людей. До того ж Іван Виговський починає відверто спиратись на Польщу, що призводить до українсько-російської війни. Гетьман рухається через Миргород, Зіньків, Гадяч, де зустрічає серйозний спротив. Навіть перемога українсько-татарських військ під Конотопом над військами Трубецького стала пірровою. Як державний і політичний діяч Виговський зазнав краху, оскільки не мав підтримки в народних масах.
Очевидно, що Данило Апостол аналізував діяльність гетьмана Виговського. Тому, ставши гетьманом, він уникнув суспільного і громадського протистояння, навчився використовувати можливості Росії для українських потреб. За час його гетьманування не було скарг на його діяльність з боку російського уряду, при цьому він, за висловом Грушевського, «не забруднив руки зрадою національних інтересів».
Але повернемося до попередників Данила Апостола на гетьманському столі.
Наступним представником української верхівки, який тільки поглибив протиріччя і мало не призвів до братовбивчої війни, став Іван Брюховецький. У 1665 році він прибуває до Москви, щоб побачити «пресвітлі царські очі».
З’являються так звані «Московські статті», де збирання податків покладалося вже не на гетьманську адміністрацію, а на царських воєвод, кількість яких на Україні мала зрости удвічі. Брюховецький одержує боярський титул, а старшина – дворянство. Згодом гетьман усвідомлює свої помилки і намагається позбутися царських воєвод в українських містах. Але було вже пізно – знову українці сходяться на сумнозвісному Сербиному полі, де перед цим воювали Виговський і Пушкар. Але до бою справа не дійшла – невдатний гетьман був убитий.
Можна припустити, що Данило Апостол, якому на той час виповнилося 14 років, уже розумів, які грізні відцентрові сили розривають його Вітчизну, адже батько його був миргородським полковником і готував сина прийняти полковницький уряд. Може, тому у своїй діяльності полковника і гетьмана Данило Апостол жодного разу не допустив, щоб власне українські справи вирішувались на полі бою громадянської війни. Саме йому належить спокійна і плідна «золота осінь Гетьманщини», що зберегла для нас тяглість державотворчої традиції. Але цього чекати ще майже шістдесят років.
Минали роки… Коли ж Данилу Апостолу виповнилось вісімнадцять, гетьман Петро Дорошенко з бунчуком і прапором увійшов у намет Мохамеда ІV, від якого одержав каптан, булаву й прекрасного коня. Але дуже дорогою ціною далася Дорошенку, який знову став гетьманом Правобережжя, перемога над політичними противниками: в руїнах лежав квітучий край, населення Правобережжя було майже знищене, забрано у кримську неволю, втікало на Волинь, Галичину, Лівобережну Україну.