У ХVII столітті полкова адміністрація містилась у Миргороді, але вже на початку ХVIII століття миргородський полковник Данило Апостол перебрався з полковим правлінням до Сорочинців. Згодом це містечко, маєток свого батька, миргородського полковника Павла Апостола, гетьман Данило Апостол зробив своєю резиденцією і центром управління. У «городі», тобто укріпленому миргородському городищі, залишилось тільки сотенне керівництво, будинок полковника та житловий двір миргородського сотника Мусія Зарудного.
Саме в Сорочинцях у 1728—1734 роках очільник козацтва підписував універсали про призначення на старшинські посади, про надання рангових маєтностей та дарування угідь і сіл тим, хто відзначився у бойових походах та на державній службі.
Сорочинці, як і Миргород, мали свій «город» – укріплене городище, оточене дерев’яним і земляним валами, ровом з баштами, де в бійницях було видно гарматні жерла. Були також два ряди оборони з внутрішніми і зовнішніми воротами. У центрі фортеці височіла кам’яниця, здатна витримати нищівні удари ворогів. Саме тут на узвишші, над крутим обривом тихоплинного Псла у 1732—1734 роках постала чудова Спасо-Преображенська церква, споруджена за наказом гетьмана.
Але повернемося до 70-х років ХVIІ століття, коли Данило Апостол, фактично виконуючи обов’язки полковника, офіційно ще не очолював Миргородський полк. Саме тоді, у 1677 році, він одружився з Уляною Іскрицькою. (Її батько, Василь Іскрицький, був племінником гетьмана Павла Тетері.) У них народилося дев’ятеро дітей: троє синів – Іван, Петро, Павло і шість доньок – Тетяна, Парасковія, Ганна, Марія, Марфа та Анастасія.
На той час гетьманом був Іван Самойлович (очолював Лівобережну Україну з 1672-го до 1687 року). Молодого миргородського полковника вважали його довіреною особою. Тому коли після невдалого Кримського походу, що його організував князь В. В. Голіцин, Самойловича скинули з гетьманства, становище Данила Апостола ускладнилося. Новий гетьман Іван Мазепа, що мав безпосереднє відношення до відсторонення Самойловича, не дуже «жалував» миргородського полковника.
Багато дослідників вважають, що спершу Данило Апостол уник зміщення з посади завдяки приятельським стосункам із севським воєводою Л. Неплюєвим, який, за спогадами С. Величка, «з миргородським полковником дружив». Ця прихильність впливового російського вельможі заважала Мазепі розправитися з полковником, якого він повинен був остерігатися. Гетьман, не бажаючи мати у власній команді «не свого» старшину, вдався до випробуваного ще на початку своєї кар’єри засобу: подав до Москви компрометуючі дані про небажану персону. Уже на початку 1688 року Малоросійський приказ був проінформований про те, що Д. Апостол «пишет к запорожцам без ведома ево, и противные на возмущение народу малороссийскому письма».
У жовтні того ж року з Москви до Батурина приїхало посольство Ф. Шакловитого у справі Другого Кримського походу. Мазепа знову повідомив: «Полковник де Апостоленко, который в прошлую зиму запорожцев кормил и дарил, и обещал им дать зимовые становища в своем полку, также челядника своего, без его ведома, в Польшу посилать и по возвращении челядника о нем не писал же и в том не оправдался, – теперь еще учинил также поступку: был он поставлен с полком своим на побережье для опасения от неприятельских людей, и писал к нему, гетману, чтоб ему для лучшаго поиска над неприятелем перейти за Днепр, и он вместо промыслу, учал иметь съезды, и банкеты и разговоры с вором и беглецом с Апостольцом». Але московські урядовці, ознайомившись у листопаді 1688 року з цим гетьманським звинуваченням, схоже, прислухались до думки Л. Неплюєва і залишили все по-старому. Та й відставка миргородського полковника в момент розгортання військових дій теж була, очевидно, небажаною, а тому Апостол утримався на полковницькому уряді.
Та згодом ставлення Мазепи до молодого полковника змінилося. Можливо, не останню роль в цьому зіграли родинні стосунки Апостола з Іскрицьким.
Як ми вже згадували, дружиною Данила Апостола стала Уляна Іскрицька. Іскрицькі служили у гетьмана Виговського, а тому після його поразки залишились у Польщі. Можливо, там вони зустрічалися з Мазепою. Та хоч би як там було, зустріч Василя Іскрицького з Іваном Мазепою зняла напругу у стосунках Данила Апостола з гетьманом.
Миргородський полковник «у дусі традицій часу» відразу після реабілітації перед гетьманом знаходить «неложныи сведытели», які дають свідчення проти генерального писаря Кочубея: «Кочубей с Жученком, тестем своим, на той час бившим полковником Полтавским, до Сечи и до Криму виправили Петрика». Так Данило Апостол стає довіреною особою Івана Мазепи, і той пізніше неодноразово покладає на нього обов’язки наказного гетьмана.