До речі, саме гетьман Іван Мазепа і миргородський полковник Данило Апостол були ключовими фігурами з української сторони при крутому повороті політичних подій на Московщині і «воцарении» Петра І. Сталося це так. Князь Василь Васильович Голіцин, фаворит царівни Софії, відчуваючи нетривкість її становища, прислав до гетьмана Мазепи грамоту з монаршим указом (але без відома царівни), щоб той їхав з генеральною старшиною та полковниками в Москву. З України на Московщину потягся великий обоз, який налічував близько трьохсот людей. Це були полковник миргородський Данило Апостол, чернігівський Я. Лизогуб, полтавський Ф. Жученко, лубенський Л. Свічка, ніжинський С. Забіла. При кожному був полковий писар, а іноді й суддя. За деякими свідченнями, Мазепа постійно радився з Данилом Апостолом, розуміючи, що українців хочуть використати як розмінну монету в інтригах царського двору. І саме Апостол порадив гетьману не йти у кільватері політики Голіцина, нагадуючи Мазепі про крах гетьманування Самойловича, якого зробили винним за невдалі кримські походи, що їх ініціював саме В. Голіцин. Апостол нагадав, як розправилися з синами І. Самойловича. І хоча Мазепа прийшов до влади саме з «легкої руки» Голіцина, куди він поклав чималу суму із скарбниці Самойловича, гетьман вирішив дослухатися порад досвідченого полковника, який зумів зберегти своє становище і при Самойловичі, і при ньому самому.
Але, як повідомляє «Літопис» Самовидця, перш ніж Мазепа з генеральною старшиною приїхав до Москви, відкрилася змова проти царя Петра, і той виїхав з Москви з Донського монастиря у Радонезький Свято-Троїцький монастир і прикликав до себе кілька полків. Дипломатичний та іронічний Самовидець красномовно описав панічну втечу Петра «в одном исподнем».
Тим часом Мазепа з обозом прибув у Москву і вже тут одержав указ їхати у Свято-Троїцький монастир. Голіцин зі своїм однодумцем Шакловитим прибули туди раніше і були взяті під варту. Всесильного князя прикували до саней, позбавили всіх прав і відправили на заслання, а Шакловитому відрубали голову. Але цар Петро ще перебував у панічному стані, оскільки доля Московського царства і його особиста висіла на волоску. Гетьман і полковники (в цьому головну роль відіграв Данило Апостол) дали знати царю про підтримку з їхнього боку, але переляканий Петро наказує українському обозу стояти у селі Воздвиженському. Коли ж він дізнався від гетьмана і полковників про послання Голіцина, його вдячності не було меж. І після шеститижневого «карантину» в Москві козацьку депутацію відпускають. Цар прикрашеною золотом монаршою грамотою підтверджує всі права і вольності Запорозького Війська і всього малоросійського народу, а Мазепа одержує особливу грамоту на гетьманські маєтності. Таким чином, стає зрозумілою довіра Петра І і до гетьмана Мазепи, і до полковника Данила Апостола, адже саме вони стали одними з гарантів його «воцарения».
На деякий час полишимо нашого головного героя і розповімо про ще одну видатну особистість – українського хроніста Самовидця. Справжнє ім’я цієї людини Роман Ракушка-Романовський. Він був генеральним підскарбієм Війська Запорозького, брацлавським протопопом і стародубським священиком, сучасником Данила Апостола. Першу частину свого літопису (1648—1675 рр.) Ракушка-Романовський писав, спираючись на власні спогади. Досить докладно й достовірно автор змальовує драматичні, а нерідко й трагічні події вітчизняної історії, відомої під назвою «Руїна». Події 1672—1702 років Ракушка-Романовський записував услід за подіями, це – продовження класичної традиції. Необхідно відзначити, що український хроніст вміло використовував різні стилі письма, демонстрував дотепність та іронію, особливо в описанні тих історичних осіб, які були далекі від його симпатій. Ось як він характеризує царювання Петра І: «Впродовж усього царювання сотворив такі славні діла – два марні походи на Крим. 1695 року було взято Мазепою і Шереметом (Шереметєвим) турецький Кизикермен з іншими трьома замками. 1701 року він зачав війну зі шведом і під Ругодивом утратив усю свою армію. Полякам віддав тогобічну Україну, яка незабаром була повернена в унію. Зачав з превеликою затратою коштів Ладозький канал – і трохи не докінчив його. Встановив вічні лінії для життя своїм регулярним військом на різних місцях, а особливо на великоросійському порубіжжі з Малою Росією. Втрутився був нещасливо для Хінської держави, відправив низовий похід до Дербена. Потім підкорив під свою владу своїми й козацькими малоросійськими військами Шанкала й інших гірських володарів. Заклав і уфортифікував своїм і малоросійським військом преміцне місто Ставрополь, або місто Чесного Хреста, біля гір над Сулаком… З неуків зробив росіян ученими і просвітив їх розум різними науками та вміннями».