Розділ 11
Зараз уже неможливо отримати точний та неупереджений опис подій у Барселоні, оскільки сьогодні не існує необхідних документів і записів. У майбутньому історики не матимуть жодних доказів, окрім звинувачень, закидів та партійної пропаганди. Власне, я й сам не володію достовірними доказами, за винятком того, що бачив на власні очі й що почув від інших свідків тих боїв, слову яких я довіряю. Проте я все ж можу спростувати багато відвертої та несправедливої брехні й допомогти зрозуміти ті події в ретроспективі.
По-перше, що насправді трапилося?
Протягом певного часу Каталонія жила в напрузі. У попередніх розділах цієї книжки я розповів про боротьбу між комуністами та анархістами. До травня 1937 року ця напруга досягла межі, коли повстання стало невідворотним. Безпосередньою причиною повстання став наказ уряду здати особисту зброю, що збігся з рішенням створити добре озброєну «не політичну» поліцію, до якої не приймалися члени профспілок. Це рішення було всім зрозуміле. Ще зрозумілішим було те, що наступним кроком стане взяття під свій контроль ключових галузей промисловості, які досі належали НКП. До того ж наростало невдоволення робітничого класу поглибленням прірви між бідними і заможними, а також загальне химерне відчуття, що революцію саботують. Тож для багатьох спокійне 1 травня стало приємною несподіванкою. Але 3 травня уряд вирішив захопити телефонну станцію, яку ще з початку війни обслуговували здебільшого члени НКП. Було оголошено, що станція працює неналежним чином та ще й прослуховуються телефонні розмови чиновників. Начальник поліції Салас (достоту не відомо, чи перевищив він свої повноваження) відрядив три вантажівки з озброєними цивільними гвардійцями для захоплення будівлі, в той час як вулиці зачищала озброєна поліція в цивільному. Приблизно тоді ж цивільні гвардійці захопили й інші будівлі у стратегічних місцях. Хай би для чого це було зроблено, але поширилася загальна думка, що це — сигнал для нападу гвардійців та ОСПК (комуністів і соціалістів) на НКП. Містом розлетілася чутка, що нападають на робітничі будівлі, на вулицях з’явилися озброєні анархісти; всі залишили роботу, й одразу почалися сутички. Тієї ж ночі й зранку почали зводити барикади, і бої тривали безперервно аж до ранку 6 травня. Варто зазначити, що обидві сторони здебільшого оборонялися. Будівлі блокували, але, наскільки мені відомо, не штурмували, артилерію не застосовували. Загалом, сили НКП-ФАІ-РПМЄ утримували робітничі околиці, а озброєна поліція та ОСПК — центральну та адміністративну частини Барселони. 6 травня настало перемир’я, але згодом сутички розгорілися з новою силою, ймовірно через те, що цивільні гвардійці намагались роззброїти НКП. Але вже наступного ранку бійці почали самовільно залишати барикади. А до того, приблизно до ночі 5 травня, НКП перемагали, тому велика кількість цивільних гвардійців здалися. Робітники не мали лідерів і чіткого плану. Насправді вони не мали взагалі ніякого плану, окрім невиразного наміру протистояти гвардійцям. Офіційні лідери НКП одностайно з лідерами ВСТ закликали людей повертатися до роботи. А найгірше, що катастрофічно бракувало продовольства. За таких умов ніхто не хотів воювати. Ближче до вечора 7 травня ситуація майже стабілізувалася. Того вечора з Валенсії морем прибули шість тисяч бійців загону швидкого реагування, які взяли місто під контроль. Уряд видав наказ здати зброю усім, крім регулярних військ, і наступні кілька днів було конфісковано багато зброї. За офіційними даними, кількість жертв становила чотириста вбитих та близько тисячі поранених. На мою думку, чотириста вбитих — це, мабуть, перебільшення, проте, оскільки цю Інформацію неможливо перевірити, вважатимемо цифру правдивою.
По-друге, якими були наслідки боїв? Звичайно, їх неможливо точно визначити. Немає доказів, що повстання мало прямий вплив на перебіг війни, проте очевидно могло б мати, якби тривало ще декілька днів. Повстання у Барселоні стало приводом для Валенсії узяти Каталонію під контроль, прискорити розпуск робітничого ополчення та заборонити РПМЄ. Не сумніваюсь, що таким чином хотіли повалити й уряд Кабальєро. Усі ці події все одно б сталися. Насправді питання в тому, виграли чи програли члени НКП, вийшовши на вулиці й почавши бої. Це лише припущення, однак я вважаю, що вони більше здобули, аніж втратили. Захоплення барселонської телефонної станції було лише окремим епізодом у довгому ланцюжку подій. Ще починаючи з минулого року реальна влада поступово вислизала з рук синдикатів, контроль робітничого класу перетворювався на централізований, що вело до державного капіталізму, а можливо, й відновлення приватного капіталізму. Факт існування спротиву, ймовірно, затримував процес. Уже за рік після початку війни каталонські робітники втратили майже всю свою владу, проте вони все одно перебували у вигідному становищі. Якби вони дали зрозуміти, що відступлять перед будь-якою провокацією, все було б набагато гірше. Трапляються випадки, коли краще воювати і програти, ніж не воювати взагалі.