— Валяй, Базаров, Вовко, Супкіс, Миронович і твій покірний слуга, — відрапортував Шор.
— А при чому тут ти?
— Проблема є?
— У нас тепер весь час проблеми будуть, — відповів Миронович. — А про себе подумав: «Ось прийде цей, що кричить перед електоратом «Бандитам і злодіям — тюрми» і всім нам джунглі Ямайки не допоможуть. Інтерпол і на Сейшельських островах знайде.
«А краще сказати, — скаламбурив подумки Вітольд, — на архіпелагах знайде і в архіпелаг "Гулаг" запроторить. Прощай "Майбах", пеньюар "Хамелеон", накладні нігтики від "кутюр" і балдахін над ліжком у стилі Людовіка XV».
— Чого мовчиш? — пробудив Вітольда від роздумів Шор.
— Роздумую. А чи варто? Термін закінчується, деякі щури вже біжать з корабля...
— А тут нічого роздумувати. Треба їхати і оформляти яхту.
— Але в чому проблема? Ти щось не договорюєш?!
— Проблема в тому, що яхта продана. Вона робилась під замовлення якомусь мільярдеру з Канади. А наступна зійде зі стапелів тільки після дня народження Папи. Нам потрібно купити за будь-яку ціну саме цю. І місія покладена на мене, Тольде. Але я з проблемою сам не впораюся. Я хочу поїхати з тобою. Ти — як посланець президента.
— Коли?
— На вчора.
— А де ж ти раніше був?
— Ти краще запитай, де раніше були вони — Валяй і Вовко?! Тільки сьогодні вийшли на мене. А в тебе — кохання з першого погляду. Не міг же я тобі перебивати насолоди, поки з гаража не виїде блакитноокий «мерс» з кароокою красунею за кермом, — виліз з автомобіля Шор.
— Роксана захоче поїхати з нами, — мовив Миронович після деякої паузи.
— Ще чого?
— У неї програма. «Аудієнція». Вона вже давно планувала поїздку до Венеції і Генуї. Знайти останнього дожа і взяти в нього інтерв’ю...
— А інтерв’ю в останнього предка Боттічеллі вона не хоче там узяти? У нас часу обмаль, Тольде. На носі — передвиборна кампанія. Розумні люди забезпечують собі тили. На архіпелазі Бікіні будують хатинки.
— У мільйони доларів, Ед.
— Не будемо прибіднюватися, Тольде. Нам ці вибори — кров з носа — теж потрібно виграти. Ти ж не полетиш зі своєю красунею у Норільськ? І боюсь, вона ніколи не стане тобі подругою Волконською декабриста Муравйова-Апостола, чи кого там не стратили?!
— Гаразд. Не будемо збиватися з курсу. Я лимон даю. Ти знаєш, де його взяти. Але в Мілан не поїду. Під яким приводом?
— Зустрітися з Шевченком.
— Для чого? — не зрозумів Вітольд.
— Для Папи. Скажеш Папі, що нам у передвиборну команду потрібно набирати найпопулярніших людей країни. Його майбутній суперник — кандидат у президенти — вже це розпочав. Притяг до себе братів Кличків...
— Є резон, — погодився Миронович. — Може, не стовбичитимемо тут? Давай кудись поїдемо, перекусимо.
— Ноу проблем, Тольде. Шор до твоїх послуг.
Ед належав до гурманів і знав усі до єдиного ресторани Києва і навіть — їхні меню назубок. Коли він смакував назвами ресторанних страв, у стороннього, який вперше слухав Шора, складалося враження, що перед ним — ресторанний дилер. — «Діас», «Маріо», «Клеопатра», «Грандотель», «Робін Гуд», «Рашель», «Маркіз», «Атлант», «Болеро», «Липський особняк», «Арізона», «Гостинний двір», «Царське село», «Дежавю»...
— Досить, Еде. Я після важкої праці їсти хочу. Давай, що по ближче і де краща кухня.
— «Підкова», «Сюрпрайс»? Ну, по-нашому «Сюрприз».
— Давай у «Сюрприз»...
XI
У ресторані «Сюрприз» Шора також сприймали за свою людину. Метрдотель вибіг йому назустріч з такою посмішкою, ніби він збирався освятити костюм гостя, що переливався на світлі веселковими барвами.
Пана Шора і вельмишановного гостя адміністрація ресторану «Сюрприз» сердечно вітає в наших стінах! — затарабанив метрдотель.
— Говори по-англійськи... Це наш американський гість. Інвестор, — попередив його Шор.
— Я вас зрозумів, пане Шор. Уже перейшов, — останні слова він все ж вимовив українською.
— Для чого це ти? — запитав Вітольд, коли кельнер і метрдотель розчинилися у чорних ресторанних дверях.
— Вони зайняли столик на вулиці. Майже над хідником, над головами перехожих і густими кущами вічнозеленого і колючого ялівцю. Деякі перехожі нахабнувато піднімали голови і дивилися, здавалося, Мироновичу й Шору просто в очі і начебто бачили назви страв у малинових меню, набраних гарним з позолотою курсивом.
— Ти хоч спокійно поїси і він тобі не ставитиме запитань. Він англійської все одно не знає. Говоритиму з ним я. Тобі замовляю млинці з ікрою. Іноземці всі люблять кав’яр. Особливо інвестори.