— Перед ліжком?.. Невже ти заради цього і хочеш одружитися на Роксані?
— Ти цинік, Шор. Хіба ми всі не про таких ідеальних дружин мріємо?!
— Мрієш ти. Шор тут ні до чого, — перебив його Ед. — У Шора мрія одна — він хоче мати багато, багато грошей. Тоді в нього і його незрівняна Ада засвітиться всіма своїми гранями. Хоча треба признатися — грані у неї вже до того відшліфовані, що їх просто нема, Тольде. Є суцільний діамант у 78 кілограмів. А скільки в ньому каратів, тільки Ієгова знає.
— А ще тобі аргумент і факт: Альбіні хтось надіслав відеофільм, коли ми займалися в «Прем’єр-палац» любов’ю з Роксаною...
— Ти це називаєш любов’ю? Там цією любов’ю займається більшість високопосадових достойників. І що тут такого? У нас час такий. Базарно-ринковий. Усе продається, все купується, і порнофільми — також. Цензури нема. Ми живемо не за Сталіна, а за Папи. Майже Папи Римського: тихого, сумирного, покірного і, якщо вірити регулярному ходінню до церкви, то, мабуть, тепер уже й набожному, — здвигнув плечима Шор і закопилив губу. — Там, у «Прем’єрі», бувають, у мене є інформація, навіть єпископи, греко-католицькі кардинали і ректори духовних академій. І не бояться ні гріха, ні пекла. Бо там чи воно буде чи ні, а тут, на землі, можна таки той рай пізнати. Чи з святою дівою Марією, чи з ангелом, чи з чортом... Щоправда, у нас стаття номер сто п’ятдесят три прім один засвідчує, що скотолозтво карається законом, але пастирі читають проповіді не з розділів Кримінального кодексу і можуть світських законів не знати. Я вірю, що цими грішно-солодкими втіхами займалися б і митрополити та патріархи, але вони для цього застарі... А для молодших свято втіхи — буденна справа. Вважай, як млинці з ікрою... Чи з шоколадним плате... Може, тільки солодше. Я так гадаю. Точно сказати не можу, бо я, на відміну від тебе, Тольде, не знімав проби ні з вершків, ні зі сметани...
— А ти спробуй! — порадив Миронович. — І тоді побачиш, що після любовних записок з серветок із копією яскраво-рожевих губ від помади і відвертого тексту раптом дружина знаходить у твоїй кишені? Цікаво, що б тобі вчинила твоя Адочка у такому пікантному випадку? Який би вона висунула тобі факт і аргумент?
— Своїм гострим коліном під зад. Як мінімум, — посміхнувся Ед шоколадними губами.
— Візьми серветку і витри з заїд своє французьке плате, — спокійно порадив Миронович Шору. — А то так і до заїд жовторотого горобчика недалеко...
— Уже витер... Мені цікаво далі.
— А як би повелася твоя Адочка після відеофільму, в якому кращу чоловічу роль граєш ти? — поцікавився Миронович.
— Двома гострими колінками — під обидві половинки заду, — не задумуючись, відповів Шор. — Але ти май на увазі, я навіть не Білл Клінтон і далеко не Річард Гір.
— Я зі своїми тонкими губами також мало схожий на Гіра...
— Звичайно, ти більше схожий на Де Ніро, — підсумував Ед.
— На Пола Робертсона, — випалив Вітольд перші слова, які йому спали на язик з його пам’яті.
— І що, вже нічого зробити не можна?
— А для чого? Ти б жив з таким моральним багажем за плечима з жінкою, яку на кожному кроці зраджуєш? У мене ще трохи совісті залишилося.
— А я вже давно поміняв її на «ує». Для чого мені цей тягар за душею? Хоча її не носити в рюкзаку за спиною. А душі — тягар... Я собі таким багажем клопоту не завдаю. І що ж тепер? Ти справді збираєшся одружуватися на Роксані?
— Я вже сказав — я без цієї жінки не можу. Відчуваю, що типова повія, може, й — мерзотниця, а без неї — ні на крок. Мене до інших не тягне. Інколи тільки Альбіну згадую. В ліжку. Але як згадаю кухню, умивальник — все відпливає за обрій... Коли Роксана розпочинає свої військові наступи, хочеться вигнати її в три шиї. Тільки поїде, мені одразу без неї стає сумно. Вона ж з тобою не тільки спить, а й безкоштовно концерти влаштовує. Ну просто кіно, і третій зайвий...
— І як ти собі уявляєш це одруження?
— Вона хоче шлюбу.
— Чого хоче?
— Шлюбу, — повторив Миронович.
— У Бермудському трикутнику?
— І вінчання в церкві.
— Але на небі і в церкві Бог приписаний. Він усе бачить. І ти і вона — розлучені. Вас навіть у Бермудський трикутник не пустять! — запально заговорив Ед.
— Любий, — переконливим голосом Роксани мовив Вітольд. — У наш час гроші вирішують все. Вона хоче, щоб нас благословив сам митрополит, а якщо можна — то й патріарх. Тільки Московської патріархії. І щоб на весіллі мав честь взяти участь хоча б один з президентів новоспечених республік із ближнього зарубіжжя.