— Інвестору — гарну молодичку, він полюбляє все гарне, — кивнув головою у бік Мироновича Шор і підморгнув. — А самому Шору, як завжди, залишається тільки заплатити за рахунком, — посміхнувся Ед до кельнера. — А ти не переживай — пан інвестор від цієї суми додасть тобі десять відсотків чайових на морозиво. Переклади це нашому гостю, — кивнув у бік Мироновича Шор.
— Мені ніяково, — знизав плечима кельнер.
— Тоді поклич метрдотеля, хай він перекладе, — наказав Шор.
Коли кельнер відійшов, Вітольд нехотя поклав поверх рахунку п’ять гривень і вони залишили ресторан.
XII
Того ж дня увечері в Мироновича зібралися усі названі Шором учасники складчини. Новонароджені українські олігархи в дім Мироновича прийшли не з порожніми руками. Один приніс паюсну ікру, другий — коньяк «Хенессі», а третій — просто чисту альпійську воду з альпійських гір. Роксану засипали квітами. Вона почувала себе справжньою господинею дому, безперестанно сміялася і тривіально жартувала. Її, як вона гадала, оригінальні жарти і дотепи після перших двох чарок коньяку зводилися до того, що вона, обіймаючи за плечі Супкіса і Вітольда, питала:
— Хто ця Міша? — називаючи його та інших у жіночому роді. Тоді опиралася на Базарова, цілувала його у чисто виголену бліду чиновницьку щоку і зверталася так само до Мироновича: — А хто ця Коля?
— Роксано, сядь. Я тебе прошу.
— Не зараз і не при них. Мене не треба довго просити, я дам... Не хвилюйся — я дам... і коньяку, і лимончика у липовому меду. Все буде. А тепер я хочу познайомитися — хто ця Вася?..
— «Газотрейдер» Вася Валяй, — відповів він.
— У такому випадку — два поцілунки. — Вона перейшла до Вовка: — А хто ця Льоха?
— Меценат, серденько, — посміхнувся Вовко. — Тобі це знадобиться.
— Не кажіть, кума, — обвила руками шию Вовка Роксана. — Сама люблю воєнних...
Сиділи недовго. Роксана, помітив Вітольд, дещо дратувала гостей. Відривала їх від серйозної розмови і поводилась так, ніби грала перед ними стовідсоткову повію. Тоді втихомирилась і щезла в умебльованій під старовину кухні Мироновича. Шор захотів кави.
— Гарсон, — гукнув він Роксані. — Досить недоливати. Неси вже, скільки є...
Паруючу каву Роксана винесла у білому фартушку, чорних панчохах з рожевими підв’язками і оголеним... задом. Всіх присутніх це шокувало. Ніхто не звернув уваги на незвичайної краси срібний кавник на срібній таці зі сріблясто інкрустованими чашечками оригінальної форми.
— Вчора привезла з Парижа. Кавник і моду. Молоді француженки сьогодні каву гостям подають саме так. Все, як у нашій телегазеті — «Говорить і показує»!!! — посміхалася мило Роксана.
Першим оговтався Едуард Шор.
— Тоді мені каву задом наперед.
— Нема проблем, як кажете ви, Шоре. Тисячу «ує» на срібну тацю і перед вашими чорними оливковими очима — святкове обличчя дами...
На таку пропозицію спочатку відгукнувся Вовко. Валяй не залишився пасти у цьому домі задніх. Міша Супкіс витягував з кишені купюри наосліп, і, судячи з його виразу і нервового руху, щось його непокоїло.
— Міша, — зупинилась Роксана перед Супкісом. — В іншому домі Києва, у присутності таких поважних державних мужів, зад телезірки за нещасну тисячу «ує» ви ніколи не побачите. — Супкіс кинув суму на тацю і тільки тепер помітив, що перебрав. Рука автоматично потяглася до зайвої купюри вартістю у сто доларів, Роксана його легенько вдарила двома пальчиками по руці і посміхнулась:
— Суддя здачі не дає, — вона повернулась лицем до Базарова і поцікавилась: — А ви, мосьє?!
— Я в такі ігри не граю, — відповів холодно, по-чиновницьки Базаров.
— Ми позбавлені почуття гумору? — Роксана піднесла чашечку кави. Базаров простяг руку. — Ну, мсьє. Чашечка кави у башті Нотр-Дам дві тисячі «ує». Сімдесят п’ять відсотків тільки коштує вид на майдан перед собором Паризької Богоматері. Невже ви гадаєте, що «святкове обличчя» дружини Вітольда Мироновича коштує менше?
— Мені тут робити нічого, — піднявся зі свого місця Базаров. — Я гадав... ми... зібралися, — гість нервував і в нього трусилися руки, — в сімейній обстановці... аби... обговорити... серйозну проб... лему... На нас чекає... страшить... невідоме завтра... І такий гумор...
Миронович підвівся і, обійнявши за плечі Базарова, червоного, як варений рак, почав вибачатись. Роксана поставила біля Шора тацю з кавою, тоді відійшла кілька кроків назад і відтягла від своїх гарних стегон штанці кольору тіла.