— І що ти з мене хочеш? — поклав авторучку з золотим пером Миронович.
— Дурний, все оплачено. Рошен — парубкує. Від вілли ключі в мене. Джакузі кипить енергією і насолодою. Люди живуть тільки раз на цій землі...
— Візьми сьогодні когось іншого. Я боюсь, що Роксана нас і там знайде. Ці особи в спідницях зі статусом найдревнішої професії — справжні нишпорки.
— Кинь. Життя дається тільки раз і від нього треба взяти стільки, скільки влізе.
— Я не можу. У мене робота. Листів купа. А де Супкіс, Базаров?
— Ти що! Я — з Базаровим?
— Візьми Шора.
— Шор? Він, як Ізраїль, що весь час боїться терористів. Так і Шор — своєї Ади.
— А Вовко?
— Ну знаєш. Дві свині в одних джакузі — це занадто. Що ж ми «міс красунь» поливатимемо з чайника? Та й після того живота і мені в джакузі місця не вистачить. Його ж на Великдень колоти збираються. Не може ж істота з таким жировим навантаженням довго жити...
Миронович після цих слів глянув на «газотрейдера». Його статуру можна сміливо було віднести до статури Вовка: така ж тлуста і така ж товста. Черево аж розривалося над поясом. Виривалося назовні, як тісто з діжі, обв’язаної матерією. Миронович пригадує дні народження обох. Він для них замовив кольорові таблички з філософським висловом і обом почепив над їхніми столами у їдальнях:
«Пам’ятай! Ти своїми зубами копаєш собі яму!»
Хотілося запитати, чи Валяй таблички не зірвав, але замість цього Миронович заперечливо покрутив головою і мовив:
— Тільки не сьогодні. Папа...
Папа полоще свої екс-члени в Чорному морі. Мама — також. Разом зі своїми екс-органами.
— Не блазнюй, — Вітольд любив часто вживати це слово і не допускав, щоб у його кабінеті хтось щось погане говорив про Папу, а особливо — про Маму...
— Плачу півмільйона «бабок», старий.
— Тобі щось треба, «газотрейдере»?
— Не буду лукавити, Тольде. Один підпис Папи на одному документику...
Миронович на якийсь час відклав авторучку, глянув на Васька очима допитливого і аж після деякого вагання, перед цим показавши вказівним пальцем на стелю, мовив:
— А ти знаєш, що підпис, — Миронович вдруге глянув для чогось на стелю і вже після паузи додав: — Його!!! Підпис! Коштує дорожче, ніж підпис інквізитора Торквемади чи імператора Калігули на світових ринках?
— У джакузі все обговоримо, — спокійно відповів на це Валяй. — Я не забув... і тебе також. Хочеш готівкою? Прямо зараз. Кейс зі мною. У приймальні. Ти ж наказав — з кейсами до кабінету не заходити. «Кіндер» з кейсом і не пустила. Наказав би з дипломатом — тоді може викрутився б, — скаламбурив Валяй. — Сказав би, що ти мав на увазі не мертвого портфель-дипломата, а живого. А так, кейс залишився біля неї.
— Тоді, дорогий «газотрейдере», ти береш кейс, а я... «Кіндер-сюрприз»...
— Зрозумів. Той, що в кейсі?!
— І той, що в кейсі, і ту, що «Кіндер-сюрприз».
— Ти це серйозно? Вона тобі ще не приїлась? Невже «Кіндер-сюрприз» справді відповідає своєму прізвиську?
— Не будемо цього обговорювати. Вона лагідна, розумна, поліглот.
— Поліглот? — розсміявся Валяй. — Тоді я здаюсь... Це вже інша річ...
— Ти більший цинік, ніж Шор, Валяй. Не в тому розумінні поліглот. Вона чистюлька. А я на цьому помішаний. До речі, в пику всім вам, єхидам, я її перейменував.
— І якщо не секрет, як?
— «Дірол без... цукру».
— Але з медом. Чи не так? — Валяй налив у склянку «Боржомі».
— Припустимо...
— Ти ж не діабетик, Тольде.
— Вона, якщо хочеш знати, і без меду, і без цукру. Але з родзиночкою, і на віллу «Рошен» я беру її...
— Що ж ти в ній в такому разі знайшов? — здивувався Валяй.
— Покірність. Мені, знаєш, набридли усі ці лярви, які мають мене за ганчірку і постійно витирають об мене ноги... Я хочу мати в цьому світі хоча б одну...
— Об кого б ти витирав ноги? — додав за нього Валяй.
— Не ноги, а черевики, — уточнив Миронович. — А якщо чесно, то мені для повного щастя потрібне теля. Свині у мене вже були...
— Сподіваюсь, ти на мене і на Вовка не натякаєш?
— Я беру «Дірол без цукру», — повторив Вітольд, не звертаючи уваги на репліку Васька Валяя.
— Нічого не розумію, — стенув плечима Валяй. — Що ти там побачив?
— Дірку, — підвівся Вітольд. — Дірку від бублика.
— Я дуже прошу тебе сьогодні без «Кіндер-сюрпризу». Наступного разу візьмеш її. Цього разу в нас усе розписано, як за сценарієм. Там цікава готується програма. На тебе чекає море задоволення і насолод.