З двобою вийшли панами. І не просто грошовитими. Державними достойниками. Шор, щоправда, не хотів висовуватися — його не цікавили нардепівські безкінечні засідання. Він залишився головою юридичної фірми, яка й здійснювала всі фінансові операції. В тому числі й по акціях Мироновича, і при його активній підтримці.
Тепер Миронович, сидячи з «міс королевою» в нуртуючім джакузі, розслабившись, посміхався. «Міс королева» не давала йому від задоволення задрімати під музикальний плескіт води. Його сите від розкошів тіло наливалося пружністю і насолодою. Він дивився на Валяя. Мовляв, де ти дістав цих «міс краль»? Ніби вгадуючи його думки, Валяй відповів:
— Ми живемо в ринковій системі, Тольде. На ринку можна купити все...
Дівочі пальчики бігали по його ще молодому пружинистому тілу, хотілося заплющити очі і забутися. Судячи з рухів молодих «міс», вони вже пройшли вишкіл «молодого бійця». Як би висловилася Роксана. Він згадав і власне джакузі і той перший випадок, коли він і свою телезірку запустив у воду. Вона пірнула, пригадує, з головою. У світло-кремовій гумовій шапочці. Швидко виринула і мовила:
— О, який малесенький!.. Але нічого — зараз він підросте і підтягнеться як стрункий лейтенантик після випуску в загальновійськовому училищі.
Вітольду не дуже подобалися її розв’язні, якщо не сказати, розбещені репліки, але він чомусь терпів Роксану і пробачав їй усе. Може, тому, що саме з нею йому було легко, розкуто, весело. Він ніби ловив разом з Роксаною яскраві безтурботні моменти життя, що запам’ятовувалися і западали глибоко в його душу. Не те, що зі строгою Альбіною, яка, знімаючи свої професорські окуляри, мовчки приступала, як вона висловлювалась, до роботи і після цього її, здавалося, у цьому світі ніщо більше не цікавило: ні світ, ні формули, ні гроші. Вона до запаморочення забувалася і жила тільки в своєму світі, завжди втішаючи саме в такі сексуальні миттєвості його прозаїчне життя в академіка Ластовецького і надзвичайно егоїстичну душу Вітольда. Миронович відносив усе на свій рахунок, а не на її, Альбінин, будучи впевненим, що це саме він і тільки він здатен дати їй стільки задоволення і насолод. Альбіна й справді жила у своєму світі і в своєму світі розкошувала так, як багатьом і не снилося. Роксана була іншою, веселою, дотепною і, як вона казала про себе, — допитливою.
Вона тільки деякий час трималась поверх води, кидала своїх кілька звичних фраз типу:
— Цікаво, як там наш маленький? Він там, часом, не потонув? Без свіжого ковтка повітря не задихнувся? Ну що, перевіримо. У випадку чого, надамо йому штучне дихання і дивізія оживе. Виструнчиться і попрямує на парад, і ми таки цей парад приймемо на всі дванадцять. За новою шкільною програмою. Я пішла... На дно, — казала вона і пірнала з головою. Через десяток секунд випливала і запевняла Вітольда, що на дні морському — повний порядок. — Наші кращі бійці в строю і тепер на них можна повністю покластися і навіть сісти...
Вітольд не приховував, принаймні сам від себе, — такі сексуальні ігри Роксани компенсували «плач Ярославни», і він егоїстично роздвоювався. Гадав — кому з них віддати перевагу? До безмежності темпераментній Альбіні чи цій грайливій красуні із телестудії?
Тим часом «газотрейдер» Валяй заявив, що він не заважатиме закоханим і потяг свою «міс» в дамський будуар, обліплений дзеркалами.
Тепер себе і свою партнершу Валяй міг бачити у десятках однаковісіньких пар і отримувати від того подвійну втіху.
— Наче в новому порнофільмі, — посміхався він, подвійно щасливий.
Вітольд не пішов на таку відкритість — боявся відеозапису. Він завжди пам’ятав про своє державне становище. Тому й зачинився зі своєю «міс» в напівтемній, майже без світла, невеличкій спальні. Очевидно, дитячій, яку вибрав сам. Позаду нього догоряли тільки пахучі свічки, що пахли новомодним дезодорантом «Пристрасть» з м’якими відтінками сандалу, мускусу, ладану і амбри. А ще трохи — воском, і трохи — димом. Від свічок.