Миронович тієї ночі чи не вперше на практиці відчув себе багатою людиною. Під ранок він замовив собі номер «люкс» у «Прем’єр-палаці» і наказав його особисто доставити на таксі до готелю. Секретарка Шора — Ірен, яка давно дивилася закоханими очима на Мироновича, почувалася на сьомому небі. Вона стрибала, не приховуючи своїх радощів, на великому, мов майданчик для пінг-понгу, ліжку. Голенька, фігуриста, вона бігала по номеру, демонструючи Мироновичу свій гарний задок і стрункі ноженята, що переходили у надзвичайно красиві стегна, та досхочу полоскалася у душовій, а після цього знову, як у хвилі, пірнала в м’які перини, подушки і тихо кликала:
— Тольде, йдіть-но сюди!
Він, знесилений і вологий, падав на перину, і важкі безсонні повіки самі по собі стулялися над його невизначеного кольору очима і він вже не пам’ятав нічого і нікого.
Миронович ще раз пробіг очима рядки з листа Альбіни, і перед ним знову постала висока, худа, сіра, мов цей день, і зла, мов сто тигриць разом, з великими розумними очима жінка в своїх обов’язкових окулярах, які вона скидала тільки тоді, коли виконувала над ним танець живота у ролі вершниці і падала з криком і зойком на його плече, шепочучи йому на вухо:
— Не поспішай. Не поспішай. Це тільки початок.
«Що за жінка, — розмірковував він. — Загадка століття. Зав’язь з любові і ненависті».
Зараз він думав про інше. Егоїстично розмірковував над тим, чи мала Альбіна іншого чоловіка? Чи пізнавала ще когось, окрім нього, з таким натхненням і таким запалом?
— З ким, цікаво, вона буде тепер? — запитав він сам себе, ніби це його справді цікавило. А втім, мабуть, цікавило, коли він сам собі ставив такі запитання. Очевидно, на зло йому вийде за першого-ліпшого заміж. А може, не вийде ніколи взагалі. Це його чомусь найбільше влаштовувало. Тепер вона, розмірковував далі він, підсвідомо думає про малолітнього Альберта і гадає, як у нього, Мироновича, більше урвати грошей, прикриваючись іменем і любов’ю до сина, а може, розмірковує над тим, що прокинеться завтра вранці і нарешті усвідомить, що вона тепер одна, і що вона скаже Альбертові, коли той, прокинувшись, обов’язково запитає:
— Мамо, де тато?
— Що вона йому відповість у цьому разі? Скаже правду, що вона тата залишила, а може, збреше і скаже, що його тато загинув в автомобільній катастрофі. «Скоріше за все, збреше», подумав Миронович.
— Ти повинен від неї піти першим, — щиро радила йому Роксана після їхньої тільки другої зустрічі і чергового скандалу з Альбіною та її вченим татусем. — Довго думатимеш — важко переживатимеш. Чому тобі не наважитися і вирішити це раз і назавжди? Чим швидше ти розлучишся, тим швидше все забудеш. Як це зробила я. Після нашої першої інтимної зустрічі я прийшла додому і сказала своєму Корну: «Корн! Одружуючись, ми дали слово одне одному завжди казати правду. Я її тобі зараз кажу: "Я сьогодні тебе зрадила з Мироновичем. Одразу після телезйомок. Він запропонував мені свої руку і серце"». І тепер мені зовсім легко. Я давно забула Корна. Забудь і ти, — наступала Роксана.
Пригадується, тоді Миронович захищався:
— Але, — мовив він, — я ще про це не думав.
— А чого тут довго думати?! У таких випадках слід діяти рішуче.
— Це не така легка справа, як тобі здається на перший погляд. У нас так багато спільного. Я пов’язаний з дружиною і політично, і фінансово... Мій статус державного службовця такого високого рангу не дає мені морального права...
— Слухай, дивізіє, — перейшла Роксана у наступ по всьому фронту. — А заглядати мені під спідницю і перевіряти, чи є там трусики чи нема — це твій статус? Класти на службовий стіл... і після цього ми говоримо ще про мораль службовця високого рангу?..
— Послухай, Роксано... Ти ж сама вискочила і лягла, — розізлився Вітольд.
— Бо ти мені сподобався, і я не знала, що зі мною тоді трапилося. Я втратила голову... і труси, — додала вона, обіймаючи і цілуючи його. — Ти зрозумів, коханий...
— Ти мені справді подобаєшся, але те, що ти собі зараз дозволяєш, не вкладається ні в які рамки... Я теж можу показати зубки...
— Не дури себе, Вітольде... Окрім грошей, офшорних островів, тебе міцно тримає це крісло... Ти мене й справді можеш покинути і з тобою анічогісінько не станеться, але якщо ти позбудешся цього крісла, з тобою може трапитися те, що нинішній кандидат у президенти пише на своїх гаслах: «Бандитам тюрми!».
— Скажу тобі відверто, мене лякає така провокаційна й цинічна розмова з тобою. Ти дала мені підстави думати, що я несправедливий по відношенню до матері свого сина.
— Вона тебе залишила. Читаю по складах: залишила! Ти її більше не цікавиш... Її цікавлять тільки твої рахунки і та сума, яка з них їй перепаде. Вона вже давно спить з голодним на будь-яке жіноче тіло резидентом, що був законсервований у Західній Німеччині, поки Горбачов не розвалив Союз і не об’єднав дві Німеччини в одну... Її крики і плачі, що вилітають на вулиці крізь щільно зачинені двері й вікна аудиторії, вже давно збуджують юних першокурсників, і ті займаються під вікнами онанізмом, уявляючи собі, з якою небаченою пристрастю віддається викладачеві кількох іноземних мов худюща, як тараня, професорша з питань моралі й етики.