Роксана готувалася до весілля мов до державних іспитів.
Адже я виходжу заміж за державного службовця, Тольде. Чи не так? — підстрибувала вона в самих панчохах по кімнаті. — І не просто держслужбовця, а держслужбовця найвищого рангу, — сміялася радісно, час від часу припадаючи до його плечей, і цілувала, цілувала, цілувала, запевняючи його, що він з нею буде такий щасливий, як сам Господь Бог до вигнання Адама і Єви з раю. — І ми грішитимемо... Піднімемо з окопу бійця і кинемо його спочатку в рукопашну, а потім з оголеним багнетом пошлем на окопи супротивника і переможемо. Ми кинемо всі сили на підняття духу в наших військах і з останніх сил візьмемо рубіж і там окопаємось назавжди. До остаточної перемоги, Вітольде.
— Ти можеш коли-небудь бути серйозною, Роксано?
— Любий, ти жив у такій міщанській задусі, у такій напівпідвальній атмосфері, мов у приміщенні, куди часом і світло не потрапляє, ти Божого світу не бачив. Тепер ти розкутий, вільний і, як начальник гарнізону, найстарший на раптово взятій тобою території, ти і тільки ти тут командуєш і навіть твій вартовий, мов сталевий багнет, виструнчився і завжди готовий заради тебе, командире, встати і вмерти під час бою, не боячись пролити жодної краплі крові, ні поту...
— Гаразд, гаразд, — зупиняв її Миронович. — Мені справді легко з тобою.
— А буде ще легше. Коли ми всіх переможемо. Покладемо на лопатки і візьмемо весь фронт під своє командування. Тобі залишиться тільки спостерігати зі свого командного пункту і милуватися бійцем, який бере штурмом усі можливі й неможливі висоти.
— Ми завтра відлітаємо до Парижа. Я хочу, щоб ти наділа найкращу весільну сукню «від кутюр».
— Тільки не від прет-а-порте. І не від П’єра Кардена, — вона обхопила його за шию і поцілувала.
— Але ж П’єр Карден... Всесвітній авторитет?!...
— Любий, П’єр Карден — це і є прет-а-порте. А я сьогодні хочу «від кутюр — висока мода», — вона підняла грайливо ніжку і повисла на його шиї. — Розумієш, «висока мода»! Це навіть не Шарль Фредерік Ворт. Сьогодні дами, які поважають себе, знову одягаються не від масового індпошиву. Вони більше не натягують на себе сукні з автографом творця, тобто кутюр’є, любий. Сьогодні знову в моді сукня в одному примірнику в світі моди. Підігнана до останнього сантиметра цієї пречудової фігурки, яка безкоштовно дісталась тобі у службовому кабінеті без цінника. В одному примірнику, як і сукня «від кутюр». А не — «кутюр креасьєн». Іншої Роксани, любий, у всьому безмежжі нема. Є одна на цьому світі Роксана — відтепер Роксана Миронович-Корн...
XXI
Відлітали до Парижа з легким серцем, але у дощову погоду. Роксана запевняла, що це на щастя, Миронович, який, як і всі поліщуки, вірив у забобони, дотримувався протилежної думки, але про всяк випадок її не висловлював, аби не наврочити. На паризькому летовищі Орлі, як завжди, панували метушня, гамір, лунали по радіо часті оголошення. Зате саме місто їх зустріло лагідно і сонячно, ніби підтверджуючи своє реноме, що це все-таки «столиця кохання». Друзі «газотрейдера» Валяя — Шарль Дюбка і П’єр з українським прізвищем Пастернак, якого Шарль чомусь весь час називав «Доктор Живаго» і після цього щиро й заливчасто реготав, відкидаючи голову аж на підголовник сидіння авто, відвезли Роксану і Вітольда до одного з найпрестижніших готелів у центрі Парижа. Поки Шарль і П’єр бавилися кавою внизу, Роксана потягла Вітольда в душ. Він спочатку опирався і казав, що в Києві приймав ванну, але Роксана сама стягла з нього штани, ухопила, як вона висловлювалася, «за краник» і потягла його за собою, сміючись від гарного настрою і задоволення. Вітольд не опирався. Тільки побоювався критики, а особливо її постійної фрази:
— Як там наш маленький? Він ще досі дрімає над Парижем? — Роксана поливала свої плечі теплою водою душової.
Готельний номер на сьомому поверсі, з вікнами і двома балконами у двір, під якими розташувався серцеподібний блакитний басейн, що милував їхнє око, нагадував величезну овальну залу для прийому гостей і таку ж за формою світло-рожеву спальню.