— О, — посміхнулася й собі строга дама, яка чомусь Вітольду нагадувала Альбіну, що на жартах не розумілася. Та й найчастіше взагалі вважала їх недоречними. — Кожна з цих суконь понад сорок тисяч євро. «Принцеса» й «Афродіта» за сорок п’ять, «Мюледі» і «Шанель» — за п’ятдесят...
— Беремо обидві: «Мюледі» і «Шанель». Чи не так, любий? — пригорнулася вона до Вітольда.
— Нема проблем, як каже в цих випадках Едуард Шор. Життя дається тільки раз і за цей час треба витратити стільки грошей, щоб нарешті вдовольнити себе і когось. Але навіщо, Роксано, дві сукні? Ти, сподіваюсь, паралельно не збираєшся ще за когось, невідомого мені, виходити заміж?
— Ні, любий. Я вірна тобі до могили. Сьогодні. Жартую. Дві сукні — на перший і другий день весілля, — посміхнулася вона. — На всі смаки: Папи і Мами.
Мадам підвела високо обскубані брови, не второпавши нічого зі сказаного, почувши цю дивну мелодійну мову, схожу чи то на італійську, чи швидше — на португальську. Вона спочатку заслухалася, а потім, знову звертаючись до П’єра, поцікавилась:
— Відповідно до персонального стилю, що хотіла б вибрати міс: витончений шик у стилі класики епохи Людовіка XV? Чи — строгий, традиційний в стилі королеви Вікторії, або, — вона на мить зупинилася, помітивши певну розв’язність, коли не сказати, з її погляду, певну розбещеність веселої красуні, додала: — високий стиль, що найбільше пасує сексуальному?!
«Доктор Живаго» переклав:
— Скажіть їй, що ми сексуальні і без «кутюр від високої моди». Жартую. А перекладіть, П’єре, нас цікавить класика і ще раз класика. Мода Вікторії померла, хай знову живе мода! Класика померла — хай вічно живе класика.
— О, — промовила мадам, ніби за кілька хвилин вивчила українську мову. Вона без перекладу зрозуміла, чого хоче Роксана. Що сказав на її репліки наречений, мадам уже не цікавило. Вона подала знак, і дві «міс фотомоделі» винесли елегантно класичні білосніжні й золотаві «Шанель» і «Мюледі». Роксана наважилася було роздягнутися просто перед усіма, але строга мадам її застерегла жестом. Ти, мовляв, хоч і красуня, але нам твої природні принади посеред зали ні до чого, і запросила Роксану до особливо святкової зали з масою дзеркал, схожих на ті, які вона вперше зустріла в спальні Вітольда у готелі «Прем’єр-палац».
Обидві весільні сукні було припасовано й справді до кожного сантиметра, якщо не кожного міліметра її чудової фігурки.
— Класика! — вистрелила фразу Роксана. — Класика і ще раз класика й ніякого авангарду. Сексуальність ми самі організуємо. Після весілля, — і підморгнула одній з фотомоделей. Француженка кивнула і люб’язно посміхнулася у відповідь.
— Загорніть, — наказала Роксана. — Але ніжно. Так, як загортає мама своє перше дитятко після першого народження.
П’єр, посміхаючись, переклав. «Мадам Тюссо», як про себе назвала її Роксана, скоріше й справді скидалася на воскову фігуру, ніж на мадам із салону «кутюр» на вулиці Монтеня. Такої веселої й життєрадісної нареченої-жартівниці їй ще, здається, не доводилося зустрічати у своєму butik, як і нареченої, що придбала відразу дві сукні на своє весілля.
Мадам підійшла до «Доктора Живаго», який їй, вочевидь, найбільше сподобався з усієї цієї компанії, і попросила П’єра Пастернака записати у їхню Всесвітню книгу замовників персональних суконь «від кутюр» з автографом творця, країну і місто, звідки приїхала «міс-наречена», і в двох словах пояснити, де приблизно знаходиться така держава Україна — в Європі чи Азії. Коли «Доктор Живаго» її повідомив, що Україна розташувалася в самісінькому центрі Європи, мадам здивувалась і висловила своє припущення:
— О! — Випалила вона своє улюблене найкоротше слово. — Це щось на зразок Монако чи Монте-Карло, чи князівства Ліхтенштейн?
Коли їй дохідливо пояснив П’єр Пастернак і переконав, що ця країна за територією більша, ніж Франція, мадам Жаннет (гості на прощання дізналися, як звати власницю бутіка) більше не вгадувала нічого.
— Її пра-прабабуся Анна, — додав веселий Шарль, звертаючись до мадам Жаннет, — перша королева Франції. А пра-пра-правнучка, — він показав на Роксану, — нещодавно своїй пра-пра-прабабусі поставила за свої кошти бронзовий пам’ятник в абатстві Вільє під Парижем, і я щиро раджу мадам Жаннет туди найближчим часом поїхати, аби пізнати анфас і профіль нареченої. Саме з неї кращий скульптор України-Руси ліпив образ французької королеви — українки Анни.
— Батько французької королеви київський князь Ярослав Мудрий, — додав «Доктор Живаго», — ще в ті далекі часи будував у Європі Європейський союз. Мудрий князь віддавав своїх доньок красунь за європейських принців — майбутніх королів... Для тиші й спокою в Європі...