«Даватиму», — хотілося сказати Мироновичу, але він стримався.
— І даватиму, — розсміялася Роксана. — Фори у два очки... Якщо боєць симулюватиме і не виконуватиме своїх статутних положень, — і розреготалася. — Чи не так, любий?
Двоє офіціантів сервірували стіл і терпляче, схиливши голови, спостерігали, як іноземці вибирали страви й категорично заперечували, коли їм пропонувалося що-небудь із жаб.
— Тільки не з жаб.
— А я спробую, — вперто сказав Миронович. — Бути в Парижі і не поїсти жаб.
— Фу! — безцеремонно фукнула Роксана і скривила своє гарненьке личко, яке одразу чомусь стало неприємним. — Вони все одно вирощуються у нас, під Полтавою.
— Жартуєш?! — чи то запитав, чи то просто мовив Миронович.
— Не жартую. Я сама робила репортаж з полтавських жаб’ячих ферм. Їх там виловлюють, пакують і живими відправляють до Франції. За тверду... Ти зрозумів, любий, валюту... А я ж тобі даром... Ще з часів Радянського Союзу.
— Я все-таки беру лапки в сухариках під пиво, — не звертав на її набридлі вже жарти Вітольд. — Жаба чистіша за рибу. Вона харчується листочками...
— Скоріше — мушками, які липнуть, як я до тебе, на ловкий червоний язичок.
Мироновичу не сподобалося заперечення Роксани. Він рефлекторно насторожився, хоча розумів, що вона не зобов’язана все те саме робити, що й він, як і їсти, і пити, сміятися чи плакати, але десь він вичитав, якщо дівчина по-справжньому закохана в хлопця, чи жінка — в чоловіка, то в усьому наслідує і повторює партнера, навіть того не помічаючи за собою. «Можливо, це в мене вже інстинкт. Я б сказав — "рефлекс Альбіни"», згадав він вчорашню дружину — худющу доньку академіка Ластовецького. Вона йому завжди заперечувала. В усіх випадках без винятку, і він, Миронович, зціпивши зуби, їй завжди допікав однією й тією ж фразою: «Ти мене на кожному кроці їсиш, і тебе щось їсть». Вітольд від заперечення Роксани відразу аж зблід. Роксана помітила зміни на його обличчі і, повернувшись до одного з офіціантів, мовила французькою:
— Асорті Кука, мсьє. — Тоді обернулася до Вітольда й додала: — Якщо гуляти, то гуляти тільки по-французькому — з піснями, посмішками і з жабками, любий, які ми любимо так само, як їх любив Мантіньяк і боявся Джеймс Кук.
Все одно цей благородний жест з боку Роксани у бік французів і їхньої національної страви не заспокоїв егоїстичну душу Мироновича. Еківок Роксани він сприйняв награним і нещирим. Закохані діють не розумом, а бездумно наслідуючи в усьому коханого: в мові, в звичках і навіть у манерах. За цим можна визначити дружину — зраджує вона тебе чи ні. Тут він згадав Едуарда Шора, коли Ада йому наставила роги з одним тель-авівським інвестором. Десь через кілька днів, часто залишаючись на роботі ніби над річним фінансовим звітом, вона поверталася додому пізно ввечері. В Еда це не викликало ніякої підозри. Адже таке наприкінці року трапляється, мабуть, з кожним бухгалтером світу. Але Ада за вечерею з ним зовсім не говорила про дебет, кредит чи сальдо. Вона, звертаючись до Шора, кілька разів деякі речі назвала на ідиш, а то й почала вживати слова, яких ніколи не вживав Ед. Наприклад, вип’ю «півскляночки чаю», чи «з’їм одну четверту скибки», або, коли вона хотіла зателефонувати в бухгалтерію, казала: «я півхвилинки поговорю», або раптом питала його дозволу, при цьому не називаючи його ні разу по імені, чого ніколи з нею раніше не траплялося. Вона просто казала: «ТИ(!) не заперечуватимеш, якщо я одну десяту покалякаю з головним бухгалтером?!» Він не заперечував, але почав прислуховуватися до її розмови і незабаром виявилося, що її «головний бухгалтер» зовсім не розуміється на фінансовій термінології, а деяких слів не знає навіть по-українському. Бо Ада йому призналась: «Коли це буде на ідиш, я не зможу сказати».
— Хіба у вас новий бухгалтер? — якось запитав її Ед. — Не Кобчик?
— З чого ти взяв? Кобчик.
— А з якого це часу цей антисеміт зацікавився ідиш?
І Ада, його товстенька Ада, на дві голови вища за Еда, незважаючи на його довгу шию і витягнуту голову в окулярах, в усьому призналась. Щоправда, при цьому присоромила дорогого Еда. Суто по єврейському:
— Ти все одно не виконуєш як слід своїх прямих обов’язків. У тебе завжди болить голова, ти завжди перевтомлений і завжди тобі не вистачає грошей. Тепер скажи, нам зайві гроші в нашому домі виявляться зайвими? А цієї розкоші усім вистачить: і тобі, і Шарону.