Вітольд Миронович так само належав до віруючих, хоча в цьому питанні він був щиріший. Адже ще змалку він знав «Отче наш», «Діву Марію», яка радувалася, ходив крадькома з мамою до сільського попа і крадькома був охрещений. Роксана скоріше за все віддавала данину моді і певному релігійному шарму, принаймні так їй здавалося — вінчання надає шлюбові якоїсь особливої ваги і відповідальності як перед небом, так і перед Богом. Вона десь колись вичитала, що закоханих під час вінчання благословляє саме небо і при цьому обов’язково присутній Творець.
Народу під час вінчання у храмі було мало. Представників опозиційних партій і їхньої преси взагалі не допустили навіть до найближчих територій, де відбувалося досі нечуване дійство серед таких високих достойників, що вдруге за своє життя одружувалися, і вдруге — вінчалися, і все це святотатство, звісно, за немалі гроші, а може, ще трохи й від поваги до посади держсекретаря, благословляв сам митрополит московський у присутності найвищих осіб двох великих держав.
На гучному весіллі міжнародного значення було акредитовано всього кілька вітчизняних редакторів і операторів лише з державних каналів і, звичайно ж, з телеканалу, де працювала Роксана. Зате чого було багато, так це напоїв і харчів. Щедро накритий стіл буквально вразив своєю розкішшю рідкісних гостей. Шампанське лилося рікою. Заготовлені тости самі по собі просилися на стрічки магнітофонів або принаймні в літературні записи для сімейних мемуарів. Подарунки здебільшого підвозилися на відкритих легкових авто, і тільки Господь Бог знав, що у тих розцяцькованих коробках. Папа, відкинувши заздалегідь написане, вже добряче підпивши, говорив просто, своїми словами, що з ним рідко траплялося. Він сказав:
— Відтепер я хотів би, щоб ви жили поруч з моєю віллою і я вам, любі мої, дарую земельну ділянку на Південного березі Криму.
Це повідомлення президента, що так щедро роздавав багаті і дефіцитні землі півострова, присутні зустріли на «ура». Прем’єр міністр, що не хотів пасти задніх, також розщедрився і подарував «молодятам» ще одну ділянку під майбутню забудову в Карпатах. Друзі Мироновича — Валяй, Супкіс, Базаров, Вовко піднесли навхрест оперезаний великою блакитною стрічкою малесенький пакуночок.
— Мабуть, презерватив. Для оригінальності, — не втрималася Роксана і прошепотіла ці слова на вухо Вітольду.
— Облиш, — він намагався надати своєму обличчю водночас офіційного, щасливого і серйозного вигляду. Але йому не вдавалося ні те, ні друге.
— Ключі від дамського «Мерседеса»! — з неабияким пафосом в голосі повідомив Васько Валяй від усієї групи, що його супроводжувала. Він поцілував у щічку Роксану і додав: — Вручимо його у Києві, одразу після вашого медового місяця. Кабріолет. Кольору твоїх очей, Роксано, — тихо промовив Васьок. Роксана не стрималася і так само його поцілувала, як і перед цим двох президентів, прямо в губи.
Коли гості забули взагалі на честь чого відбувається це свято і скупчились навколо обох президентів, Роксана, мов школярка випускного вечора, схопила за руку Вітольда і потягла надвір, густо обрамлений вічнозеленими туями і кипарисами. Але до найближчих кущів, з наголосом на першому складі слова «КУЩІВ», їм добігти не вдалося. Закохану пару перехопила бухгалтерша секретаріату, яка, на подив Мироновича, також опинилася тут.
— Вітольде Володимировичу, — тихо і боязко розпочала вона, — по-перше, здрастуйте, по-друге, прийміть і мої найтепліші вітання у зв’язку з таким урочистим днем у вашому житті, по-третє, — зовсім вже по-бухгалтерському вела далі вона, — я вам спеціально з Києва привезла ваші відпускні і преміальні. Три тисячі сто сорок сім гривень і 58 копійок. Тут у конверті все. Якщо є у вас дрібні, то з вас — сорок дві копійки. В касі дрібних не виявилось...