— І як ми тут у субтропіках поживаємо?
— Догризають москіти, — відповіла Ася. — У тіні ні сидіти, ні лежати. А на сонці спекота... Кондиціонери... Тільки вони нас рятують і від москітів, і від спеки.
— А мухи цеце? — грайливо схилила голівку Роксана.
— У Браззавілі випадків з укусами мух цеце не зафіксовано, — відповів за Асю посол, хоча запитання Роксана адресувала саме їй. — От у джунглях. О, там... стережіться...
— Натяк зрозуміла, — засміялася Роксана. — І все ж таки ми поїдемо.
— Яка у вас тема? — перейшов на офіційну ноту посол Мощик.
— Традиції, звичаї, мова пігмеїв. Через призму погляду на своє плем’я вождя кіконго...
— Кіконго — це не плем’я, — не зовсім дипломатично перебив її Мощик. — Кіконго — це мова пігмеїв. Вона належить до групи нігеро-конголезьких мов. Вони розпадаються на кілька підсімей-манде мови: гур мови, ква мови... Якщо я не помиляюсь, — демонстрував перед Роксаною свої енциклопедичні знання пан Мощик, — мова наших пігмеїв, тобто місцевих ліліпутів чи карликів, належить до групи бенуа. Яка в свою чергу ділиться на — камбарі, катаб, біром, джукун, ібібі, тів, буте та інші. А втім, навіщо це я вам розповідаю? Ваш перекладач Георгій Драгоман це знає краще за мене, коли володіє такою рідкісною мовою...
— Гм... Ви мені, пане Мощику, прочитали цілу лекцію з філології, — відкопилила нижню губу Роксана. — А мене, очевидно, моя слабенька французька мова підвела... Не так, очевидно, я французький довідник зрозуміла, — виправдовувалася Роксана, що, несподівано для себе, замість того, щоб показати свої глибокі знання, схопила перед амбасадором облизня. — Пігмеї абсолютно відсталі? Чи не так? Мабуть, ще й досі живуть в епосі мезозойської ери?
— Я б так не сказав, — похитав головою Мощик. — Переважна більшість пігмеїв має традиційне віросповідання, частина з них — християни. Пігмеї жваво цікавляться потойбічним життям і побутом... Так вони часто називають наші цивілізовані країни. Нещодавно пігмеї випустили навіть диск зі своїми піснями і народними мелодіями... Диск, коли я не помиляюсь, надійшов вже до Європи. Зокрема, до Франції, Бельгії. Вам не треба казати, що Конго — це колишня колонія Бельгії. Мова державна тут французька, гроші, як ви переконалися, — африканські франки...
— Цікаво. Бачу, вже й пігмеї від моди не відстають, хоч і досі ходять голі.
— Не зовсім... З підв’язками, — посміхнувся Мощик. — А деякі жінки вже й модниці. У їхньому розумінні, звичайно. Цивілізація наступає все більше й більше не лише на них, а й на джунглі — ці вічновологі і вічнолистопаднозелені ліси. Вони, до слова сказати, в цьому передбачають кінець світу. Вважають, що коли загинуть вічнозелені джунглі, загине весь світ. Цікаво, що мають щодо цього прислів’я, схоже на наше «не ламай гілку, на якій сидиш»... У них — «не зрізай дерева, під яким твій світ». Чи не правда, щось схоже?
— Так, — погодилася Роксана. — Ми, мабуть, підемо спати. Завтра вранці, як ви сказали, — вона поглянула на білявого, добре збитого, ще зовсім молодого посла молодої держави. — У вічнозелені і вічнолистопадові ліси...
— І вічновологі, — уточнив Мощик, цілуючи руку Роксані. Ася для прощання простягла гості руку і собі. Рука її була тонкою, елегантною і, якщо можна так висловитися, вишуканою. — Рада з вами познайомитися, Роксано, — м’яко мовила Ася. — Я так багато гарного чула про вас.
— Дякую, — посміхнулась Роксана, потискуючи руку Асі. Тоді глянула у великі зеленуваті очі дружини посла, подумала: «Хитра дипломатична лисичка на тоненьких струнких ніжках з пухнастим хвостиком і лисячою ходою».
Рано-вранці до джунглів виїжджали джипом. Тільки тут Роксана зрозуміла, що вона припустилася кричущої помилки, взявши перекладача з французької і кіконго аж з Києва. Отже, він з перших слів зрозуміє, з якою метою вона сюди приїхала. Чого вона від пігмеїв хоче. Не вбивати ж після інтерв’ю Жору-перекладача — цього веселого чорнявого парубка, який за вивченням мов забув у своїх тридцять років і про одруження. «Що ж, — подумала вона, — зробимо розвідку боєм. Спочатку поговоримо взагалі з пігмеями. А там зорієнтуємось. Після цього попросимо Мощика дати іншого тлумача рідкісної мови... Як він казав — бенуа, камбалі, джукун чи джа кун. Мовляв, потрібні лінгвістичні нюанси і відтінки. А цьому Жорі це не під силу. А може, його й справді отруїти? Для експерименту».